Народження дитини: епдуралка, окситоцин, епізіотомія

Продовження…
Я щасливо збираю речі, дзвоню чоловікові щоб їхав до мене( бо у нас партнерські пологи), але розумію одне, що я повністю обезсилена і потрібно зібратись до купи, лиш би з дитиною все було добре.
Я піднімаюсь в родзал, дивлюсь на годинник 11:15, і кажу жартома хоть би до 18:00 народити. Приходе анастезіолог, ми робимо епідуралку( жінки які народжують без, я вам готова вклонитись), лікар оглядає мене, каже плоский пузирь, і пробиває його, вийшли води. Схватки стали значно сильнішими, але епідуралка їх глушить на 50-60% тому стає терпимо, я просто хожу як зомбі обезсилена і карячусь від болі.Потім я вже зрозуміла мені кололи окситоцин, але для мене час ішов як вічність.Тут приходить лікар каже повне відкриття, ставай на підлогу і 2-3 схватки стій так, а потім будемо народжувати, ці схватки я запамятаю на все життя, я просто стояла на самих пальчиках і думала що це ціла вічність.Приходить акушерка , і я розумію що вже зараз зустрінемось з нашою дівчинкою.Почались потуги, і я просто розумію що не маю сили тужитись, я вирубуюсь,за 10 потуг нічого так не получилось, і тут лікар приймає рішення робити епізіотомію, я нічого не відчула, а була лиш рада що то все закінчиться.
Зявляється на світ наша дівчинка вагою 2250 і 48см, лікарі всі просто в шоці, дитину забирають в кювез, дають лиш поцілувати, мене заспокоювало лиш те, що вона зразу закричала. Я дві години пролежала з чоловіком в сльозах і не розумінні що робиться, чому наша дитина не знами, мені було всерівно на біль коли мене зашивали, я лиш просила чоловіка піти і сфотографувати мені її.
Немає нічого страшнішого ніж бути в нерозумінні що з твоєю дитиною, чи вона здорова, і що буде далі.
…..