Мене переводять в палату, наркоз починає відходити, розріз адсько боліти, чоловіка відправляють до дому, і я просто ридаю цілу ніч,в захльоб не зупиняючись.
Зранку нам приносять її, таку маленьку беззахисну дівчинку, обезсилену. Чесно вам скажу, я ще таких маленьких діток не бачила. Але лікарі мене запевнили що з нею все добре, вони мусили її забрати наніч, щоб все обстежити, бо це маловагова дитина на доношеному терміні. Вони дойшли висновку що дитина не розвивалась через дисфункцію плаценти, і зупинилась на 35-36тв.Молока в мене через стрес не було взагалі, та і вона зовсім немала сил щоб захоплювати сосок, тому в хід пішла суміш, так як морити голодом її точно був не варіант. Я відчувала себе якоюсь бракованою, молока немає, дитина маленька через те що з мої організмом щось не так, і просто ридала коли чоловік ішов до дому. На другий день ми дістали жовтушку і світились під лампою увесь день. Я безперестанку качала молоковідсмоктувачем, але то все безрезультатно. Виписали нас на третій день з вагою 2170. Перші дні я просто не могла прийти в себе, і не розуміла чому все саме так, я ж так все контролювала, пильнувала себе, все завжди було в нормі.
Але це все залишилось в памяті, а зараз найщасливіші дні, нам вже більше тижня, ми набираємо вагу, за тиждень вже важимо 2500, відїли щічки, гамаємо цицю, молоко по троху стало прибувати і трошки підїдаємо кашку. І будемо по трошки доганяти наших ровесників.❤️

Продовження…
Я щасливо збираю речі, дзвоню чоловікові щоб їхав до мене( бо у нас партнерські пологи), але розумію одне, що я повністю обезсилена і потрібно зібратись до купи, лиш би з дитиною все було добре.
Я піднімаюсь в родзал, дивлюсь на годинник 11:15, і кажу жартома хоть би до 18:00 народити. Приходе анастезіолог, ми робимо епідуралку( жінки які народжують без, я вам готова вклонитись), лікар оглядає мене, каже плоский пузирь, і пробиває його, вийшли води. Схватки стали значно сильнішими, але епідуралка їх глушить на 50-60% тому стає терпимо, я просто хожу як зомбі обезсилена і карячусь від болі.Потім я вже зрозуміла мені кололи окситоцин, але для мене час ішов як вічність.Тут приходить лікар каже повне відкриття, ставай на підлогу і 2-3 схватки стій так, а потім будемо народжувати, ці схватки я запамятаю на все життя, я просто стояла на самих пальчиках і думала що це ціла вічність.Приходить акушерка , і я розумію що вже зараз зустрінемось з нашою дівчинкою.Почались потуги, і я просто розумію що не маю сили тужитись, я вирубуюсь,за 10 потуг нічого так не получилось, і тут лікар приймає рішення робити епізіотомію, я нічого не відчула, а була лиш рада що то все закінчиться.
Зявляється на світ наша дівчинка вагою 2250 і 48см, лікарі всі просто в шоці, дитину забирають в кювез, дають лиш поцілувати, мене заспокоювало лиш те, що вона зразу закричала. Я дві години пролежала з чоловіком в сльозах і не розумінні що робиться, чому наша дитина не знами, мені було всерівно на біль коли мене зашивали, я лиш просила чоловіка піти і сфотографувати мені її.
Немає нічого страшнішого ніж бути в нерозумінні що з твоєю дитиною, чи вона здорова, і що буде далі.
…..

Історія моїх пологів( або три круги пекла)
Почну з того, що мене положили в патологію на 37.4т.в, через підвищений pi в одній матковій, і незначних змінах в артерії пуповини, трошки піднімався тиск, але максимум це було 140/100. По узд дитина в розвитку не відставала, і на цьому терміні ставили вагу плоду 2700, насторожувало лише що ОЖ відповідала 35-36тв. Лікарі вирішили що будемо контролювати стан дитини і мій, і пролонгувати вагітність, я робила ктг два рази в день, міряла тиск( який після того як лягла в патологію не піднімався взагалі), робила бпп, все було в нормі і рухи я чула прекрасно. Через тиждень на терміні 38.5 я робила повторно узд, на якому мені лікар узд сказав, що пролонгувати вагітнісь немає сенсу бо дитина не росте і завтра після завтра вам краще родорозрішуватись.( і не той супер крутий до якого я ходила всю вагітність, а простий лікар старенького узд в пологовому).На що мені мій лікуючий лікар сказав, що лікар узд таких рішень не приймає, і по узд критичних змін немає. Мій лікар в якого я планувала народжувати оглядав мене, сказав що вже є відкриття 3см, шийка мяка. На наступний день мене оглядав якийсь львівський професор який теж сказав, що пологи вже близько. Всі як один казали що дитина точно не менше 3кг. Я в розпачі, хоча думаю лікарям видніше, вони ж не перший такий випадок мають, і можливо все буде як вони кажуть. Настає термін 39.4 в мене цілий день хапає поясниця якось дуже дивно, блище до вечора я починаю розуміти що біль посилюється і має періодичність, але болить мене суто поясниця. 20:00 я починаю засікати інтервал, кожних 10хв і триває по 1хв, я кажу це на вечірньому ктг лікарю, він каже що це можуть бути тренувальні, випийте ношпу і ляжте відпочивати. Пройшло ще 2 години болі стали потужнішими, ношпа звісно не помогла, але періодичність таж, кожних 10-8хв, я іду до чергового лікаря( яку звісно піднімаю бо вона спить) вона мене оглядає, відкриття так і залишилось, каже випийте валеріанку і поставте вібрукол, ви не народжуєте.Я в повному розпачі іду в палату, і не можу зрозуміти що це за біль така, бо хапає суто поясниця, ні живіт ні низ живота не болить. Я з цими схватками до 04:00 пролежала конаючи на ліжку, але періодичність так і не змінювалась кожні 8-10хв, встаю і знову іду до чергового, вона знову мене оглядає, каже нічого, і колить укол спазмолітика і каже іти відпочивати, воно трошки розслабило, схватки стали терпиміші, я так і не заснула, лежала і дальше засікала інтервал. Зранку о 9:00 прийшов лікар, чергова йому сказла про ситуацію вночі, він взяв мене на огляд і зразу сказав відкриття 2 пальці, голівка дуже низько піднімаємось в родзал. Я обезсилена бо не спала цілу ніч ні хвилини, радію що скоро ця мука закінчиться іду збирати речі з палати… схватки стали вже значно болючіші але інтервал не змінюється……..

Я не знаю дівчата як для вас, а для мене кожне УЗД це якісь нові приколи, і коли я вчора ішла то вирішила собі остаточно більше не переживати, бо я і так не в силах щось змінити.
1 узд 12тижнів передлежання хоріона, перекривав нижній край внутрішнього вічка.
2узд 19 тижнів, передлежання вже немає, плацента високо, але ні тут я не видихнула, бо тут виявилось що Підвищений Pі в обох маткових артерій норма до 1,6 а в мене 2.11, та щей двобічні пієлоектазії у плода, високий ризик прееклампсії, я вийшла мало не в сльозах, а лікар узд мені при виході-якщо все буде добре приходьте на 25 тижні, і зразу в голові, а що може бути не добре?, тиждень перечитування інформації всюди, я змирилась і заспокоїлась.
3узд 25тиждень(вчора) я намотувала 30хв на вулиці, щоб просто прийти до тями і спокійно туди зайти, тиск на аспірині в маткових нормалізувався , норма до 1.35 а в мене 1.38, чуть підвищенно, але це зовсім не критично, в пуповині в номі. Пієлоектазії залишились і трошки зросли, всетаки не зникли як я розраховувала, але до цього я була готова. Але тут новий прикол старіння плаценти 2ст, на 25 тижні та щей з кальцинатами,узд сказала що це можливо через те, що був підвищений тиск, і хвилюватись не потрібно бо виконує вона свою функцію добре, плід росте згідно терміну.
Дівчата як ви справляєтесь з цим напруженням, я вже боюсь 30тижня, бо там знову Узд, і вже боюсь чи я доношу хочаб до 37тв.
Але є у цьому і позитив якби не узд, то аналізи у мене всі в нормі( іду через 2дні здавати глюкозотолерантний, тфю-тфю) почуття просто прекрасні, дуже легка у мене вагітність токсикозу не було взагалі,нічого не турбує, животик маленький, ваги набрала мало. А як у вас?