Страх самотності та психологічний тиск: розповісти про складні стосунки з чоловіком?

Мені потрібно дати стусана чи пендаля, щоб я прийшла в свідомість. Не підбирайте слів, якщо будете коментувати цей допис.
Треба розривати стосунки з чоловіком, а я дико боюся, страх невідомості, страх самотності сковує.
Ці качелі. Один день думаю зможу стерпіти цю психологічну давку, а інший - зриваюся, кричу, серджусь на себе, на того ж чоловіка, пояснюю йому, говорю, що так не можна ж далі жити… а він нічого у відповідь, знає точно, що більше такої дурної як я не зустріне.
Різниця у нас в 6 років. Мені трішки більше за 30. Живемо під час війни окремо, я в батьків, він у іншому місті на роботі. І мені реально класно без нього жити. Ні тобі вічних упрьоків, принижень, скандалів, а ця робота біля плити на кухні…Я дуже стала спокійною, тепер тривожить лиш війна в країні і те, що не знаю чим займатися по житті…Але мене дуже гнітять ці незавершені стосунки з чоловіком. Він скидає мені з донькою чисто гроші, щоб прожити. Каже, я ж забезпечую, і даю трохи навіть більше мінімалки так шо ти сиди там і мовчи, як тобі важко і тд і тп. До слова, від мене свою зарплату приховує, хоча заробляє непогано ( більше 30 тис.) . Приїжджає раз в місяць. Інтиму немає, і раніше він був рідко, і я не отримувала задоволення, він не хотів ніколи старатися, брезгливий до ужаса, хоча я чистоплотна, сильно правильний, закомплексований. Має залежність від порно. І це реально проблема.
Йому в напряг гарно заговорити до мене, приласкати, бути ніжним…все повинно бути швидко, механічно, раз два і все. Зараз доходить до того, що мені сниться інтим, і сни настільки реалістичні…
Маску порядності і ввічливості носить лиш на дворі, на роботі, на людях. Це така разюча різниця в людині, мене аж нудить, бо я надто прямолінійна і правдоруб. Зійшлися от суперечності. Клянусь, до весілля він таким не був. Була тільки гарна сторона. А всі решта років після сварок, лив мені у вуха мед. Іноді. Зараз вже і це впадло йому робити. Мені не вистачає уваги, спілкування, тепла, людських стосунків. Він хоче, щоб все вертілося тільки задля його комфорту. Дитина підростає зі мною, він вибудовує тимчасом блискучу собі кар‘єру, відкладає гроші собі. Це все робиться тишком-нишком зі словами, що я заздрю йому, що я надто сильно люблю його гроші…. Еге ж…
Розмовляємо тільки суто про дитину і ще якісь пусті «сільські плітки», хто, шо, як, зате про себе любить мовчати. З ним я і не розлучена і не заміжня. На компроміси і розмови не піддається ніяк, дуже впертий і принциповий по характеру. Хіба коли я вже сильно починаю лютувати, кричати, тоді вже може тіпа шось зробити назустріч, пом’якшити на день-два. Відсипить трохи грошей, трохи лагідніше говорить… качелі одним слово.
Я не можу так жити, помалу сходжу з розуму.
От букавально вчорашня ситуація.
Вчора дитина пізно лягла. Вранці не хотіла вставати, вся в істериці, чоловік знайшов мене крайню.
Ввечері я пішла до ванної митися, чистити зуби, залишила на нього дитя. Буквально на 30-40 хв, то він 2 рази стукав в двері, казав мені, шо я беззосовісна, бо дитина напевно вже хоче спати, а я все собою займаюся, а дитині - шо мами немає в неї. Давить цим, щоб я відчувала провину…бо кругом вина я, його особистий комфорт нарушаю. Він же не бачить дитину тижнями, і навіть впадло приспати кілька раз. Ця хитрожопість, ця корисливість, цей драмтеатр про те який він люблячий батько у чужих на очах, а вдома….
Його слова:
«Ти виховуй дитину, а я гроші буду заробляти». На ділі це так виглядає: я економлю практично на всьому, речі з секонда, з салонних процедур - дуже рідко манікюр. Кар‘єра на паузі, я вмираю буквально від того, що я несамореалізована. В стосунках тиранія. Іноді просто хочеться, щоб сонце не вставало, і щоб нового мого дня не було…
Це нещасливе і безтолкове життя. І я така безхребетна, яка не може дати відсіч. Реву, ною, стресу сильно, хворію і відступаю, стаю собі на горло кожного разу. Це як магічний приворот, це як самоліквідація, це як напрям на самознищення. А я стою як очманіла, дура. По-іншому і не скажеш.