Сьогодні стояла на зупинці з жінкою з нашого села, яка найперша втратила сина на війні (хто не знає мій чоловік зараз працює на кладовищі, тож в той ховав його😭).

Сидимо ми на зупинці (я з дітьми) ще одна жінка і вона. Тут дзвонить їй подруга та питає як вона себе почуває 😭 а вона каже, що не день то гірше, випила ліки, а вони не допомагають... У мене їде дах каже. Пройшло три місяці... Як далі жити мені каже.. І поклала слухавку. А я сиджу в такому ступорі, я не знаю що їй сказати, як втішити 😭😭😭тупо сиджу як дура 😭 і ледь стримую сльози😭

Тисячі зламаних життів, тисячі не створених сімей, тисячі вбитих мрій 😭😭😭😭як же я НЕНАвиджу ВАС ра#исти

І жінка не забила на себе.. Вона гарно виглядає, стрижка манікюр, чорний новий льяний костюм

.. Але ж вона просто існує тепер. Не бачить сенсу в житті. Їде на роботу з роботи і просто існує в цьому світі. Кожен день викладає спогади про сина якого вже немає 😭якого народжувала ростила і так любила 😭❤

4.09.22 наше село знову дізналося страшну новину, загинув на фронті мій сусід. Його тіло вже тиждень невідомо де. Дружина та маленькі дітки більше не побачать батька. 😭 Я не можу просто.... Коли настане мир на нашій землі😭