Перед тим як виїхати в Польщу, ми з чоловіком мали розмову, що я маю закріпитись там будь якими способами, а він приїде при першій можливості. Ми не знали що буде далі в країні, як і всі, чи вистоїть житло і робочий офіс. Тому в останній момент я вирвала маму з Житомира до кордону і ми втрьох з донькою покинули Україну. Тоді вперше я бачила сльози на очах чоловіка, ми не знали коли знову зустрінемось і чи зустрінемось...
Вже за тиждень нам знайшли житло, невеличку квартирку в центрі міста за мінімальною ціною, скромну дуже, без меблів, пралки і посуду, бо в ній ніхто не жив роками.
Цікавий факт: квартира була рівно в тому домі, в якому дуже багато років тому жив рідний брат дідуся мого чоловіка, який після війни опинився в Польщі і саме від нього відокремилась гілка родини і стала польською. Ось так от через багато багато років після приїзду Сл.. Зигмунда, я Сл.. Оксана , приїхала до Польщі, в той самий будинок.. Життя циклічне, родинна карма спрацювала?)
Весь цей час я перебувала в дикому стресі, як всі ми: волосся сипалось просто пасмами, нервове збудження і цілодобове читання новин не давали мені нормально спати. Проте вже одразу мені допомогли зробити резюме і почали шукати роботу
#мояпольськаісторія