Ридає Бог

Схилилися знамена і вітрила,

Розгубленість в обличчях і серцях,

І вся планета ніби заніміла,

І пробує повірити в цей жах.

Ридає Бог на вічному престолі,

Не бачили давно на небесах,

Простріляні потилиці і долі,

І свастики на зламаних тілах.

Хоча,напевно,долітав до неба,

Старечий стогін і дитячий плач,

Дівочий божевільний крик "не треба",

І регіт орків із смердючих пащ...

Маленька Буча стала як безодня,

Згорів під танком тихий світлий рай,

Гуляй ,Іван,нам можна все сьогодні,

Хабаровськ і Іваново,гуляй!

Столітні сосни хмарою накрило,

Та поливав свинець замість води,

І полягали люди у могилу,

І вкрилися землею назавжди.

Летять у далечінь небесні сотні,

Вже без турбот,без болю і без крил,

Над ямою тремтить дідусь самотній,

Шукає рідних серед сотень тіл.

За краще місце б'ються репортери,

І роблять фото в різних кольорах,

І всі видання,всі світові етери,

На рейтинги помножать чорний жах....

Барвиста земле,чом ти замовчала?

Чом над світами тиша вже дзвенить,

Ми ж говорили,ні,ми всі кричали,

А ви не чули.

Жріть,панове,жріть!

Заклейте писок стрічкою із газу,

Готуйтесь до наступної зими,

І слухайте як рашинська зараза,

Вам завтра скаже:"це були не ми.....

....Ми атакуєм виключно любов'ю,

Хіба ми брали участь у війні?

Ми сіяли добро у Придністров'ї,у Грузії,в Донбасі і Чечні".

Це вже було і з нами і не з нами,

І це, на жаль, триває сотні літ,

Для всього світу Буча-це екзамен,

Чи має право жити білий світ!!!!