Ридає Бог

Схилилися знамена і вітрила,
Розгубленість в обличчях і серцях,
І вся планета ніби заніміла,
І пробує повірити в цей жах.

Ридає Бог на вічному престолі,
Не бачили давно на небесах,
Простріляні потилиці і долі,
І свастики на зламаних тілах.

Хоча,напевно,долітав до неба,
Старечий стогін і дитячий плач,
Дівочий божевільний крик "не треба",
І регіт орків із смердючих пащ...

Маленька Буча стала як безодня,
Згорів під танком тихий світлий рай,
Гуляй ,Іван,нам можна все сьогодні,
Хабаровськ і Іваново,гуляй!

Столітні сосни хмарою накрило,
Та поливав свинець замість води,
І полягали люди у могилу,
І вкрилися землею назавжди.

Летять у далечінь небесні сотні,
Вже без турбот,без болю і без крил,
Над ямою тремтить дідусь самотній,
Шукає рідних серед сотень тіл.

За краще місце б'ються репортери,
І роблять фото в різних кольорах,
І всі видання,всі світові етери,
На рейтинги помножать чорний жах....

Барвиста земле,чом ти замовчала?
Чом над світами тиша вже дзвенить,
Ми ж говорили,ні,ми всі кричали,
А ви не чули.
Жріть,панове,жріть!

Заклейте писок стрічкою із газу,
Готуйтесь до наступної зими,
І слухайте як рашинська зараза,
Вам завтра скаже:"це були не ми.....

....Ми атакуєм виключно любов'ю,
Хіба ми брали участь у війні?
Ми сіяли добро у Придністров'ї,у Грузії,в Донбасі і Чечні".

Це вже було і з нами і не з нами,
І це, на жаль, триває сотні літ,
Для всього світу Буча-це екзамен,
Чи має право жити білий світ!!!!