Девочки, те, кто выехал за границу, есть ли у вас желание там остаться? Или все хотят домой…

Согласна с написанным выше.

Очень хочу домой, очень! Но если тут получится обустроиться и пройдёт много времени, то скорее не вернёмся.

Но если закончится в ближайшее время то вернёмся конечно)

Полностью согласна. Как ни крути, через полгода-год человек обживается, пускает корни на новом месте и возвращение домой в таком случае значит снова вырывать пущенные корешки и снова начинать сначала, пусть даже и старом месте, где ты жил какое-то время назад. Будет как минимум жаль оставлять "нажитое" даже за недолгое время. И всё очень быстро меняется, даже через полгода у людей, которые вернутся, будет ощущение себя немного чужими, не в своей тарелке.

Я уехала из Крыма в 15 году чисто закончить учёбу и получить укр.диплом, не хотела российский. И уже не вернулась. Приезжала туда сначала раз в 4-6 месяцев и с каждым разом всё больше чувствовала себя чужаком.

Все верно написали, к сожалению так и есть.

Какие правильные слова. Думаю даже большинство из тех кто сейчас кричит, что вернётся не вернуться.

Какие хорошие слова! Так оно и есть

Тысячу+

А як же без чоловіка ви будете?

ми сюди до нього їхали. Він працював в Польщі ще до війни.

тоді звичайно)))

ну тут палка в двох кінцях. Він і минулого разу як їздив, приїхав і якось я розчарувалася. Його скучань вистачило рівно на 2 дні - один для мене, один з малим.

Ну хоча ні, тато він таки нормальний - з малим десь і гуляє, і щось купує, і грається час від часу.

Але ми так одне від одного відвикли. І зараз, у Польщі я це бачу ясно як ніколи. Дома якось в очі не кидалося так, а тут він їсть, спить, на роботу ходить, хлопці інші теж сім'ї забрали, щось виясняють, шукають, помагають оформити документи, бо трошки польську знають, з жінок ніхто не знає. Мій польською спілкується вільно, але я тиждень не могла допроситися помогти, сходити зі мною за песельом ( їхній такий собі ІНН), бо місто мале, перекладача нема.

Коли таки поміг, вияснилося, що за день не зробимо, велика черга, ми з малим, треба фотки, за фотками годину туди-назад ходили. То мало не скандал був, що ми так напрягаєм, бо через нас ще й завтра не зразу після роботи ляже спати, бо треба бути з малим, а потім привести його. І от, другий тиждень він не може сходити зі мною в банк, щоб я зробила собі рахунок. Я говорю погано, розумію трохи краще, але що стосується вирішення питань, документації, я хочу з ним, щоб точно все зрозуміти.

Шукаємо житло, бо з гуртожитку нас "попросили", як і всіх сімейних. Поки ще живемо, але що буде з 27го березня - незрозуміло. Тут хлопці активнічають, шукають житло, по агенціям бігають, знайомих поляків питають, деякі знайшли житло ще до приїзду сім'ї, а нам помагає дистанційно мамина подруга, яка спілкується польською. Бо чоловіку то не таке, то друге, то дороге, то в нього час є ( ай завтра наберу на той номер), а платить же він.

В нашому місті ці питання вирішувала я, але ми не в нашому місті і не в нашій країні.

Відчуття, що йому без нас було круто, а ми приперлися і все стало погано.

Та і я звикла дома все робити, купувати, обирати, як я собі знаю і хочу. А тут гроші в руках чоловіка і парадом командує він.

І в мене за цей місяць таке відчуття, що як вся ця срака закінчиться - я розведуся. Хоча малого шкода, я знаю, що таке рости без батька. От і не знаю, що робити. Навіть якщо ми тут влаштуємося.

Чоловік мій не поміняється, я так думаю. Хоча в деякому плані його дуже змінило народження сина. Але мені здається, він мене не любить і ми його тут обтяжуємо - бо в нас завжди якісь проблеми, завжди щось треба, кудись треба йти. А він собі звик сам. І я звикла не питати. Так що не знаю, що надалі чекає нашу сім'ю. Де ми будемо, як ми будемо. Живу одним днем. Типу - закінчився день - та і хєр з ним. Нічого не хочу вже думати і планувати.

печальная история (

мне жаль, что так сейчас. Но действительно человек отвыкает от ритма семейного. У меня муж даже за месяц, когда я была с детьми на даче отвыкал от нас))) Дайте ему время, должно всё наладиться 😉 Только это совместная работа)) притираться друг к другу

та в тому і справа, що він не хоче, по ходу, притиратися, йому норм жити як тоді, коли він був сам.

Я намагаюся все зрозуміти, не заважати, але просила на наступний місяць взяти 4 вихідних, а не 1 ( ну, по неділях, наприклад), щоб з малим просто десь полазити, провести час, бо 14 числа мав вихідний - то вони десь весь день лазили, поняття не маю, де і що їли, бо в 9 встала - їх вже не було, в 8 вечора прийшли, сказали, що не хочуть їсти, малий тупо ліг і заснув.

Каже, що він так нічого не заробить. Та нормально він заробить, я порахувала все. Тим більше, там десь мені одноразова допомога буде і на малого 500 зл в місяць має бути - на його всякі водички- мороженки більш ніж достатньо. Але то не аргумерт.

А як він хоче працювати 12 годин, решту 12 відпочивати - тобто поїв і спати і стикувати це з сім'єю - я хз. Я скоріше сама вивчу ту мову ( ну, наприклад, в аптеку я ходила сьогодні і взагалі не користувалася перекладачем, морозиво купила і в магазин ходила - то вже давно даю ради без перекладача. Побудова речень кульгає на обидві ноги, але пояснити, що мені треба я можу) і вирішу свої питання, ніж його допрошуся. Але квартиру українцям в нашому місті і так проблема знати, а як почують, що я і спілкуюся чорти як, точно не здадуть. Мій то хоча б розмовляє добре.

пусть все будет у вас хорошо🙏😊

дякую🙏