Дівчата, чесне слово, не знаю, що робити. Готова до тапок і до будь чого, якщо серед них побачу хоч одну пораду.
Ми в Польщі, з чоловіком ( він виїхав ще в листопаді). Живемо в гуртожитку, оплачено до 27. 27 - крайній термін, щоб нам переїхати звідси, як і всім, хто привіз родини сюди. Нас кликали, чоловікам на роботі сказали, що можна тягнути сім'ї в робочий гуртожиток. Аж раптом виявилося, що діти заважають просто фактом свого існування тут. Казали взагалі, щоб 16 дітей тут не було, але дозволили жити доки оплачено зрештою.
Зрозуміло з самого початку було, що треба шукати квартиру. Але квартир викладають мало, розбирають швидко, але ще є такий нюанс - помітила не я одна, але ми вже двічі домовлялись про чисто формальний перегляд, одразу казали, що ми 100 проц згодні - фотки бачили, ціну теж. А в останній момент кв здали іншим або відкликають оголошення. Лишився тиждень.... І я не розумію, що робити... Повертатися додому, тобто до мами? В нас наче, наче (!) тихо, але мама кричить і не думати, мовляв там десь Білорусь хоче нападати.Шукати інше місто в Польщі?( Чоловік не хоче, в нього тут робота стовідсоткова, зарплата нормальна)
Чи що робити? Я морально втомилася від тиску зі всіх сторін. Чоловік кричить економити гроші ( на те, що нам з малим треба одяг. Дав, але на двох нас не вистачило, бо малий схотів іграшку і сьогодні ще продуктів купила, він і вдома був таким, але ж тут ну взагалі не та ситуація), і що ми нічого не знайдемо, мама через мене тисне, щоб він щось робив і щоб я на нього натиснула, півгодини от мене матюкала, наче я можу щось зробити. Через всі ресурси запостила повідомлення через гугл перекладач, що шукаємо терміново кв, але глухо. Дзвонити я сама не можу, погано розумію мову, ще гірше говорю. Чоловіка прошу подзвонити хоч на старіші повідомлення ( он одне виклали другий раз вже, значить і інші не факт, що здали всі), питаю через годинку, чи дзвонив - нє, не дзвонив. Домовилися про перегляд ( ще не знали, що злетів варіант) - починається, що він з роботою не зможе подивитися. В Україні всіма пошуками і домовленостями займалася я, але тут, знову ж таки, я в безпорадній ситуації.
Хочу якоїсь підтримки і розумної поради. Я на низькому старті їхати в Україну, але уявляю, як там запиляє мама.
І з чоловіком і сваритися не хочу, і терпіти оцю амебність вже не можу, ну як, блять, ми знаходимося в підвішеному стані зараз і незрозуміло, де взагалі будемо через тиждень, а він собі може дозволити не дзвонити на оголошення, ще почекати, ще ціною поперебирати ( хоча тут приблизно одна ціна, я планую ще знайти підробіток, малого в садок, там ще на нього якась виплата має бути, ну так, місяць-два прийдеться витрачати більше, бо треба якось обжитися і вдягнутися - малий раптово підріс, а я зовсім нічого не брала з одягу собі, добре хоч у волонтерів взяла білизну і шкарпетки нам.. тільки зараз житло знайти треба і все, тоді вже планувати трати і шукати на чому зекономити)...
Бісить, все бісить, тупо все. І виговоритися нема кому, в куми в Чехії ситуація схожа, тільки їх не виганяють нікуди, мама тисне, чоловіку плювати походу на все абсолютно. Відчуття, що я скоро поїду дахом від цього всього. Все незнайоме, чуже, незрозуміле, і зовсім невідомо, що робити далі.