Похєрилась наша адаптація в садочку😐😬
Все так чудово починалось, ходив з 1.09. Біг в групу, грався з дітками, їв, ходив на горщик, не плакав, на мене й не оглядався(хоча ще той мамин синочок). На вихідних прокидався, брав рюкзачок і кричав: "садочок, мама, садочок". Ну я якимсь шостим чуттям передчувала, що це ще не кінець😐 ... Того вівторка лишили на сон. Я попросила виховательку звонити, якщо він не засне. Ну наче домовились. Сиджу, чекаю дзвінка. Ніхто не телефонує. Хм, думаю, щось підозріло. І якась тривога така нахлинула...До кінця тихої години лишалось ще хвилин 40, але я вже побігла до садочку. І не дарма. Тільки відкрила двері, почула плач Тимофія. І гучний голос: "Тихо, ну мовчать!". Я забігаю, а він сидить в ліжечку і плаче. Підхопила його на руки, а він аж гикає від плачу 😭 Вперше таким його бачила, чесно. Ну коротше...Як мені сказали, він лежав довго, потім заснув, проспав 20 хвилин, прокинувся і почав кричати "Мама!"...Те, що на нього кричали, ми проговорили, це інша тема...Але суть в тому, що тепер все обнулилось і він не хоче йти до садочка. Вірніше, він хоче, поки ми їдемо туди. Тільки заходимо, він вчіпляється в мене залізною хваткою і ми півгодини торгуємось. Забираю тепер до сну. Мені здається, що в нього відчуття того, що мама його покинула, зрадила, наклалося на той стрес, який він отримав, коли на нього накричали, замість втішити. Тепер я не знаю, як лишати його на сон і чи взагалі він коли-небудь тепер там захоче лишитися на сон. В кого був подібний досвід, поділіться порадами!!!