Стовбурова гіпоспадія/ Стволовая гипоспадия
Нажаль тут інформації мало було коли я її шукала, тому вирішила поділитись своєю історією.
Діагноз нам ще поставили в пологовому, в пів року отримали направлення від педіатра в Київську обласну дитячу лікарню м. Боярка до уролога Домбровський Едуард Ваццлавович.
Лікар він специфічний, коротко і по суті, милої розмови від нього чекати не варто, з ним я при першій зустрічі посварилась але до дитини від віднісся гарно і без агресії. Так от, він сказав "матеріалу (тобто самого члена) мало, чекаю після року", дав список аналізів, номер телефону хірургії для попереднього зізвону перед операцією.
Як тільки нам виповнився рік ми домовились на госпіталізацію, зібрали всі довідки, аналізи і приїхали, у вівторок госпіталізація, в середу операційний день. Палати не супер але не такі страшні вже, таких маленьких діток розселяють переважно по одному в двомісні палати, якщо немає завантаження, нам пощастило і ми були одні. Їжа там жахлива, не те що дитині таке давати не можна, як самій гидко їсти, може це я так потрапила але з блоку де я лежала не їв ніхто.
Отже, у вівторок ми прийшли до лікаря з направленням на консультацію до уролога, потім він перевірив аналізи та відправив до їхнього педіатра, вона переглянула ще раз аналізи, послухала дитину і потім відправила оформлятись в приймальне відділення, там ми справились десь за пів години і вже звідти в хірургію нас поклали, прийшов після обіду лікар, сказав що сьогодні режим вільний, з ночі не годувати, може в 9 ранку буде операція. Так як вночі ми не їмо це була не проблема.
І так, середа , в 6 ранку нас розбудила медсестра міряти температуру 🤦‍♀️ "все ок - чекайте лікаря". В пів 9 ранку приїхав чоловік і ми вже разом всі чекали, пускають з тестом на ковід спокійно.
9.00 - лікаря немає, медсестра нічого незнає, відволікаємо малого від їжі і води, пити теж не можна було.
10.00 -нікого немає, малий вже не дуже радий від початку дня, голодний і мультики не рятують.
10.30- прийшов лікар і сказав що чекаємо анастезіолога.
10.50 - прийшов агастезіолог, розпитав про травми, захворювання, прийом препаратів і сказав що зараз все підготують і приїдуть за дитиною.
11.00 -приїхали медсестри і забрали на каталці малого, сказали залишити футболку і памперс і чекати в палаті.
Ну скажу так, кричав сильно поки не зробили наркоз, але однак нікуди не дінешся і хотіла швидше зробити і забути, тож сиділа мовчки в палаті і лазила в інеті. Головне зберігати спокій і без паніки.
12.20 - приніс анестезіолог малого, він був з закритими очами але як тільки поклали на ліжко він намагався кудись лізти і стогнав, голос був зірваний, катетор на ніжці, мені дозволили тримати на руках його, тож це була на півтори години найкраща поза для нього, я гойдала його і співала колискову, тільки так він заспокоювався, через пів години прийшов лікар, малий почав по трохи відкривати очі і дуже сильно кричати, лікар сказав медсестрі вколоти через катетор на ніжці обезболююче і антибіотик. Сказав що він в двох памперсах, у нижній какає, у верхній виведений мочовий катетор (МК) і безперервно пісяє, от верхній треба міняти кожну годину, півтори, дивитись щоб МК незабивався, і був на місці, режим дня і харчування вільне. Через дві години давати пити, якщо немає ніякої реакції то ще через дві дати їжу.
Памперси ми купили у Єві яка там поруч найдешевші- Джой. Через 20 хв після обезболюючого він перестав хникать і спав вже нормально. Повністю ожив і відійшов тільки після того як нагодували супом, вже посміхався і вів себе як завжди. Да, ходить йому не можна було, оскільки в ніжці був катетор.
Першу ніч пережили нормально, за день він хоч і багато спав але і вночі теж нормально, заснув у 7 вечора, а прокинувся у пів 6 ранку, в 6 ранку прийшла медсестра і вколола антибіотик, обезболююче вже не потрібно було, так як поведінка у дитини була як завжди, а у випадку спазму мочовика через МК, можна було дати нурофен.
Наступний день зі мною сидів пів дня мій тато, а після обіду приїхав чоловік, самій було б важко, оскільки ходить не можна дитині, а на руках цілий день одному нереально (ми важимо 13 кг). Займали малого мультиками, нова машинка, книжка, носили по коридорам, на двір самому виходить можна, дитину не можна виводить. Лікар прийшов в обід один раз, оглянув, спитав як справи і його більше не бачила. Вночі вже давала нурофен, спав не дуже добре і маленькі діти (1 -2 місяці ) в сусідніх палатах кричали так, що можна було забути і як себе звать, ну то таке вже діло.
В пятницю зранку знову антибіотик і прийшов лікар, сказав що можна зняти зняти катетор з ніжки, ходить можна, після обіду прийде скаже який антибіотик приймати і відпускають нас до дому. Ходить можна вже, єдине шо слідкувати щоб не злетів МК, купати не можна, рятувалась ватними дисками змоченими у теплій воді і обтирала так його.
Нам назначили Лопракс на 6 днів і сказали у вівторок приїхати щоб зняти пов'язку і МК, сказав фізичних обмежень немає але якщо з катетора буде йти кров або цукровиця то щоб не лякались, значить катетор тре об уретру.
В п'ятницю ввечері він находився і перед сном у нього став спазм мочовика. Це так - стояв спокійно вже і тут різко починає орать не своїм голосом, тупотіть ногами, трусить всього, кричав він десь хв 30-40, дала відразу нурофен але ж поки він подіяв.. спав більш менш нормально але ходить з того моменту до вівторка ходить ми йому не давали і більше такого не повторювалось.
На фоні антибіотику почався понос, теж мало приємного, памперс нижній замінити для мене було важко і страшно і сама я не справлялась з цим, треба було щоб хтось тримав ніжки поки я акуратно те все діло витерала і міняла. Так ми проносились ще до вівторка з ним, режим і сон після лікарні збився і ось тільки 3 тижні пройшло, як більш менш нормально спати почав.
У вівторок ми приїхали, лікар зняв все, показав який вигляд має, сказав протирати 2 рази вдень Бетадіном і купати не можна до суботи, на складах були аж ерозії, рятувались хлоргексадином і бепантен плюс, за дня три це все діло вийшло вилікувати. Ще сказав якщо все добре до нього місяців через 10 на огляд і через три місяці почати відкривати головку.. Боюсь і незнаю як і чи варто взагалі це робити
Знизу нитки якось швидко вилізли, а зверху тільки через 22 дні і то ще трохи щось наче є. Почуває себе добре, після того як зняли МК на другий, третій день таке відчуття, шо і забув що робили.
Я дуже рада що зробили так рано операцію цю, він дійсно легше переніс її, ніж дітки яких я бачила там, 3- 5 років, і справді пережили і забули, страшного нічого немає. Головне правильно себе налаштувати і бути до кінця на позитивній нотці✊