Мій прадід. Батько моєї бабусі по татовій лінії.
Черевичний Федір Павлович
1914-2000рр
Війна. В перших рядах пішов на фронт.
Приймав участь в обороні Києва. Німці наступали, керівництво сіло в літаки і втекло, рядових солдат німці прижали до Дніпра, довелось плисти.
Вони ішли, пливли, пулі свистіли, люди падали, вода була червона від крові. Документи і партійний білет залишились в Дніпрі.
Потім він доганяв фронт, йшов пішки, вдень ховався в скиртах, коли настала осінь повернувся в скло.
Звідти його забрали в Німеччину остарбайтером.
Працював на фабриці, у вільний від заводу час працював у німкені по домашньому господарству ( чистив доріжки, посипав піском, працював в саду).
За це німкеня давала йому з собою хлібину і кусок сала. Він ніс його на завод і ділився.
Німкеня нічого не знала про Україну, цікавилась які там ростуть дерева, що там росте взагалі, питала про сім’ю прадіда, чи є в нього діти.
І одного дня коли він з нею розмовляв він побачив в щілину як за дверима стояв її брат ССівець і слухав тихо. Дід боявся що коли він вийде з хати то німець вистрілить йому в спину, але той нічого не зробив.
В 1945 році їх звільнили американці. Вони дуже на нього справили враження - високі, веселі, були там і чорношкірі. Пропонували їхати в Америку, роботу і житло, але дід відмовився бо в нього була вже сім’я і дитина.
Отримав виплати від Німеччини за каторжні роботи 1 при житті і 2 після смерті...
Комментарии
Спасибо Вам за историю💐
Ваш прадед был очень сильным человеком
Спасибо за такие истории! Ведь без них ,не было бы нас. Я к сожалению не видела ни одного фото своих прадедов, которые воевали. Они погибли.
Очень интересно. Спасибо вам что написали историю своего прадедушки.
Дуже цікава історія. Мої бабуся і дідусь при війні були немовлятами. Обоє в такому віці потрапили до німців. Дідуся за ногу з вікна викинули, пощастило, що впав у сіно. А бабусю з мамою і всім селом забрали німці і погнали у полон. У натовпі сказали, щоб матусі голосили, що у дітей тиф, німці його боялись. Всіх жінок з дітьми вивели з колони і завели в село, закрили в сараї. Можливо їх би спалили живцем, але вночі партизани врятували...
Тема, яка не відноситься до звичайних обговорень МамЛайфа.
Думала чи писати цю історію чи ні, бо якось стає паршиво, коли її згадую.
Вчора ввечері ми з чоловіком вирішили прогулятися в мак за макфлурі, малого залишили з меншою сестрою чоловіка ( йти до мака хвилин 10-15). Коли поверталися назад не далеко від сімейної випічки помітила старенького дідуся, якій був зігнутий в два погибелі і віз теліжку.
Біля магазину було відро зі сміттям і там був пакет з цієї сімейної випічки, напевне ще кусочок ...
Я психопат? Як перестати кричати на дитину?
Я не нормальна мати.
Син пробув вдома тиждень і я його сьогодні з великою радістю відправила у садок. Він ревів, пручався, не хотів йти. Я його зтягувала з ліжка за ногу, бо він взагалі не хотів йти. Накричала на нього. І по відчуттям я розумію, що він так мене задовбав за цей тиждень, шо я просто не маю ніяких сил!
Є ж діти, які сидять вдома і не ходять в садок! Це чи діти інші, чи мами нормальні. Як ви гадаєте?
Як перестати агресивно ставитися до своєї дитини? Іноді я стала перегинати палку…...
Дівчат, порадьте як бути...з самого початку,свекри стали дід з бабою 5-ти хаилинки, а саме просто щось там завезти і подивитись на внука! Коли був малий то пів біди...ніхто не напрягав і дякую! Тепер , коли він розуміє хто є хто , що його не беруть з собою і тд,., одразу ор... моя мама поіхала і іі не буде трохи часу! сказала свекрусі -приймаєте естафету няні:) приходьте ввечері до внука., а в атвет тишина😂😂😂ну ладно,пофіг, але сьогодні ця ранкова оглядина мене збісила ! Я чоловіку кажу,або ха...
Давно тут не було постів #апоговоритьто На цей надихнула мене історія @natalishovka
І я відразу пригадала схожу ситуацію у мене.
Це було давно, старшому було лиш пару місяців, ми збиралися на прогулянку, одягнулись, поклала малого у візок, відкриваю я двері, і тут в отвір до мене ввалюється якийсь бомж!😧
Двері я до кінця не відкрила, але його голова і руки розплескались у мене на порозі і я закрити їх вже не могла!
Мене охопила паніка, страх, я одна вдома, з малою дитиною, бомж у мене на пороз...
Дівчата, малий штовхає дівчаток...
Може є якісь лайфхаки?
Предісторія: в дворі є дівчинка на три місяці молодша, вона його била по голові машинками, лопатками, руками ( не всім зразу, но всі три ситуації були, бачили зразу розбороняли). Він в цей час був в шоці і просто заходився слізьми, не знав, що робити... Через деякий час, в нього змінилася поведінка, тепер він її лише бачить, підходить і штовхає, це в нього постійно замість вітання. Я його перевчаю, говорю, що треба дружити, що не можна би...
Спасибо что поделились!