Привіт, дорога втомлена мама! Мама, у якої стільки справ. Мама, яка потребує того, щоб їй підставили плече.
Привіт, дорога втомлена мама! Мама, у якої стільки справ. Мама, яка потребує того, щоб їй підставили плече.
Це нормально. Все у тебе буде добре…
Ось про що я думаю останнім часом… Материнство – це постійні гойдалки. Буває, діти прокидаються о 5.45 ранку, і ти не розумієш, як вижити до вечора. І знаєш прекрасно всі ці вирази, мовляв, «не встигнеш оком моргнути, як діти виростуть» і все таке інше, але – чорт забирай! – ти так втомилася. (Кави, будь ласка).
А буває, діти сплять до пів на дев’яту ранку, і ти п’єш чай в тиші, і відповідаєш на пошту, і спокійно приймаєш душ, і здається, що ти найкраща мама в світі, і море тобі по коліно. Ходиш по дому в радісному збудженні, передчуваючи відмінний день.
Це вічні гойдалки: злети і падіння, радість і відчай.
Ти відчуваєш то щастя, то провину. Втомлюєшся, але десь береш сили, щоб усміхнутися і почати новий день.
Я просто хочу сказати, що це нормально – мріяти про день, коли ти знову зможеш спокійно приймати душ, не натикаючись постійно на дитячі іграшки у ванній, або голити ноги цілих вісім хвилин, не хвилюючись про те, що випадково залишила на кухонному столі ножиці і твоя трилітка, звичайно ж, негайно з ними щось витворить.
Це нормально (хоча, зізнатися, порядком набридає) – коли ти приймаєш душ і тобі ввижається дитячий плач, хоча ти точно знаєш, що дитина спить (або за нею наглядає хтось інший, або вона на прогулянці).
Нормально – хотіти спати всю ніч, але підскакувати і бігти о другій годині ночі малюка, який плаче.
Нормально (продовження 👇)