Доросла, а ще вірю у дива́,
Сміються – виросла, а чуда ще чекає,
А в моїм серці дівчинка мала
День кожен, наче диво, проживає!
Вона так вірить в щирість, у людей,
В те, що добро завжди перемагає.
Що її мрії – тисячі ідей,
Які, мов пазли, у життя складає.
Вона така тендітна, мов душа,
Яка щодня із Богом розмовляє,
Бо розуміє, що Його іскра́
В людському серці кожному палає.
Вона чекає дива… і воно
Із нею зустрічається щоднини -
Промінчиком сміється крізь вікно,
Проблискує обіймами дитини.
Сніжинкою на руку упаде,
Отою, що на зірку дуже схожа!
Чи дощиком весняним промайне,
Немовби випадкова перехожа.
Воно в бабусиних спрацьованих руках,
В очах матусі, що завжди́ чекає!
У зливах, в снігопадах, у вітрах!
Та лиш не кожен диво помічає.
Бо кожен те знаходить, що шукає,
І о́браною сте́жкою іде -
Хто в диво вірить – в диво потрапляє,
А хто не вірить – той його і не знайде!
Доросла, а ще вірю у дива,
Вже виросла, а чуда ще чекаю,
Бо в моїм серці дівчинка мала.
Я з нею диво в всьому помічаю!