Доросла, а ще вірю у дива́,

Сміються – виросла, а чуда ще чекає,

А в моїм серці дівчинка мала

День кожен, наче диво, проживає!

Вона так вірить в щирість, у людей,

В те, що добро завжди перемагає.

Що її мрії – тисячі ідей,

Які, мов пазли, у життя складає.

Вона така тендітна, мов душа,

Яка щодня із Богом розмовляє,

Бо розуміє, що Його іскра́

В людському серці кожному палає.

Вона чекає дива… і воно

Із нею зустрічається щоднини -

Промінчиком сміється крізь вікно,

Проблискує обіймами дитини.

Сніжинкою на руку упаде,

Отою, що на зірку дуже схожа!

Чи дощиком весняним промайне,

Немовби випадкова перехожа.

Воно в бабусиних спрацьованих руках,

В очах матусі, що завжди́ чекає!

У зливах, в снігопадах, у вітрах!

Та лиш не кожен диво помічає.

Бо кожен те знаходить, що шукає,

І о́браною сте́жкою іде -

Хто в диво вірить – в диво потрапляє,

А хто не вірить – той його і не знайде!

Доросла, а ще вірю у дива,

Вже виросла, а чуда ще чекаю,

Бо в моїм серці дівчинка мала.

Я з нею диво в всьому помічаю!