Очень тяжелый день - сегодня я опубликовала пост со всей нашей историей в Лелеке.
По ссылке в фб весь текст и фото.
ссылка
Я очень прошу прочитайте. Я тоже видела одни позитивные комментарии, я повелась на рекламу, на имидж. 2 года я была их клиентом и мне есть что сказать. Я уверенна что будут их жалкие публичные попытки оправдаться, выставить меня идиоткой и тд. Это всё я уже прошла внутри стен Лелеки. И не хочу чтобы кто-то прошел это тоже.
В память о моей прекрасной дочке, я буду стараться сделать этот мир лучше ❤️
В Вікторії двоє дівчат, їм 4 і у них тяжка форма ДЦП ! Чому? Тому що на 30 тижні відійшли води , і лікарі в Обласній лікарні Києва чекали 26 годин поки пологи почнуться самостійно! Суки! 26 годин діти були без води!!!! Як їй в 31 рік бути? Двоє дівчат і в обох ДЦП, не стоять не сидять.... вона пішла на екз , вона заплатила за цих дітей, щоб через когось все життя бути в муках ....
ще одна, Інна , прекрасна жінка , їй було 39 на момент пологів. Позитивний тест нам дався дуже важко враховуючи низький резерв і ендометріоз.... але Інна завагітніла і прекрасно виходила 9 місяців , без ніяких проблем.... а от пологи на 42 тижні були складними. Синок був дуже великий по розмірах, вона мала в тазу і її пустили в пологи, дві доби народжувала , в результаті дитя застрягло, витягували, наслідок- просто скажу що хлопчику 2 роки , він просто лежить....
і коли я завагітніла у мене була параноя, я боялась пологів , боялась щоб лікар був за мене , а не за себе! А в результаті, я не хочу згадувати той жах , ті дози окситоцину , те що сина видавлювали ліктем! Боже, я дякую що по при помилки які були в моїх пологах , моє дитя живе і здорове! Я кожного разу цілую йому ніжки і ручки і згадую той жахливий день!
І знаєте чого я найбільше боюсь зараз ? Завагітніти ! Боюсь до істерики, до мурашок по тілу , до тошноти. Я боюсь, бо не переживу ще раз те що було....
Я просто хочу Вам сказати одне... я знаю особисто Зукіна, він хороша людина, професіонал..... але , він ніколи не визнає помилки свого персоналу привселюдно , офіційно!
Вони можуть звільнити лікаря , чи ще щось але ніколи вини не визнають. Вони приймуть і проаналізують це , але не вголос !
Я не знаю чи Ви виграєте цю справу, думаю що ні....але те що Ви надали цьому розголосу і те що Ви відкрили своє серце, це дорого вартує! Так має бути! Всі мають говорити, можливо тоді, вони почнуть відповідальніше відноситись до пацієнтів! Можливо вони хоч чогось злякаються!
Я бажаю Вам успіху і перемоги в цій справі!
Бажаю Вам сил, прийняти цю невимовну втрату!!!! Бо пережити її не можливо!
Я міцно Вас обіймаю і молю Бога про спокій в Вашому серці!