В мене не було тата...

Чесно? Сиджу і плачу.

Коли мені було 1.6 року, тато пішов від нас.

Я пам'ятаю своє дитинство дуже добре.

Тато був моряком. Його бачила раз-два в рік.

Час йшов, я росла і чекала тата. В садочок прийшов раза два. Казав, що любить. Завжди приносив подарунки.

Але я прагнула його частіше.

Мама говорила про тата одне, тато говорив про маму інше. Уявіть, як було дитині? Як між двома вогнями. Я не знала, кому вірити...

Я пішла в школу.

Але я все одно чекала на тата...

В 12 з'явився вітчим, який на пару років замінив мені батька. Справді! Тоді була така щаслива.

В 16 в нашій сім'ї його не стало...

А я знову чекала тата.

Потім я зустріла його. Сивовласого, великого і теплого, коли обіймаєш😌

Таким я уявляла справжнього тата.

І ним став мій @nazariy_na

Сьогодні він тато нашої маленької Олівочки.

І в ньому стільки цієї любові, яку він дарує нам з дочкою.

Я така щаслива, що тато моєї дитини справжній християнин. Я впевнена в завтрашньому дні, впевнена, що він стане за дочку горою! Буде дбати і робити, а не тільки слова говорити...

А я все ще пишу і плачу.

Але вже від радості!

Бо моя дитина щаслива мати ТАТА.

З великої літери!

Будьте щасливими! Любіть своїх чоловіків)

Адже даруючи свою любов, ви передаєте йому її, а він, в свою чергу-вашим дітям)