Свято осені

Іра залітає в хату: Коля, тобі пи@да!

Коля аж підскочив: шо таке?

Іра: ти якого хєра мені не сказав, що у малої Свято осені завтра в садочку?

Коля: та я цеє...хм... не знав.

Іра: шо «не знав»? Шо «не знав»? Не прикидайся шлангом, я тебе прошу. Мені вихователька сказала, що тобі говорила 2 тижні тому, як ти малу забирав.

Божена: і пісіка дала!

Іра: і віршика дала. Правильно, доця. Коля, блят@, де той віршик?

Коля повільно піднімає мужній стан з дивану і йде в коридор. Винувато шуршить по всім карманам. В той час Іра розкладає на столі жовте листя, палки, каштани, шишки - все те, що вони встигли назбирати в парку після садочку, шукаючи осінній реквізит і три рази вступивши в собаче гімно.

Підходить Коля і просовує їй пожмаканий, вологий папірець, до якого прилипла шкарлупа від сємок.

Іра: Боже, як зі сраки достав. Шо в тебе в тих карманах вєчно купа сміття? Свиня натуральна.

Іра пробігається очима по віршику: ну йобтвоюмать, на 8 рядочків! На 8, сука, рядочків! Божена, коли ми маєм його вчить?

Божена починає плакать: я не хоцю пісіка.

Іра: Струсила грушка листя шерехке.

Струсила і, зажурена, зітхає...

Оце я точно, як та грушка. Ви двоє мене доконаєте. Коля, сіюмінутно откривай вино! Я без градуса це не переживу!

Коля: а де штопор?

Іра: в сраці! Доця, хватить ревіть! Скажи «шерехке»

Божена: серехе...

Іра: о, чуствую, перформанс буде то шо нада.

Коля з кухні: знайшов! А де бокали?

Іра: за образами! От включи мозгі хоч раз в жизні. Де можуть буть бокали, Коля? От де?

Іра: Божена, повторяй «струсила і зажурена зітхає...»

З кухні чується звук биття скла.

Іра: о, ти подиви! Нєбось те безруке таки найшло бокали. Боже, я вже не можу. Коли це кончиться? Візьми віника і замети зразу, поки ніхто в те стікло не вліз.

Коля: а віник де?

Іра мовчки пензлює на кухню і прибирає бите скло. Повертається і сідає на диван біля Божени, яка натягує колготи на голову.

Коля приносить вино і подає Ірі: Ірка, я забув сказать... Вихователька шось таке казала...

Іра: Коля, «шось таке» - то наші любодіянія. Ти можеш по суті говорить? Мені нема коли, ми віршика вчимо. Доця, повторяй за мною «струсила груша...»

Коля: Малій на завтра костюм треба.

Іра пирснула вином Божені в очі і голосно закашлялась.

Перевівши дух, Іра: Божена, не плач, мама не хотіла. Іди витри бузю рушничком.

Повертається до чоловіка: Який, бля@ь, костюм в час ночі, Коля?

Коля: дупла

Іра: шо?

Коля: дупла.

Іра: дупла?

Коля: да!

Іра: пиз@а дрозда просто!

Коля: нє, дупла.

В хаті запанувала напружена тиша. Іра витріщається в одну точку, періодично посьорбуючи вино вже з пляшки. Коля сидить навпроти, дивлячись на Іру. Божена качається по підлозі і намагається запхати в носа каштана.

Коля: Ірка, то ж не кінець світу. Шо ти оце журишся? Зараз щось придумаєм. Я поможу тобі з костюмом. Божена хай шо небудь з того листя склепає...

Іра: ой, з костюмом він поможе, кутюр’є хєров. Тобі Версаче часом не родич ніякий, нє? Мийте ласти і лягайте спать, не кумарте. Я сама все зроблю.

Коля: а подєлка для дисплею? То ж Божена має сама робить.

Іра: Ага, сама! Памятаєш вона тобі на День батька композицію з пластиліну принесла в подарок? Ти ще возмущався, чого діти в садочку х@ї ліплять. Пам’ятаєш? Так от, лопух ти, то була гармата! А зараз представ, шо вона сама на завтра може наліпить.

Коля: то який смисл тоді цих свят, якщо батьки все за дітей роблять?

Іра: Ой, пани мої дрібнесенькі, а воші, як биб. Як ми заспівали! Які слова ми знаєм! «Смисл»! Як для людини, яка в пакеті з пакетами сам пакета не знайде, ти дуже багато пиз@якаєш. Ідіть мостіться, ще раз кажу. Божена, перестань жерти зубну пасту! Знов срачка нападе. Шо це за дитина, я не знаю. Коля, іди почисть їй зуби!

Ніч для Іри була довга і полна ужасів, але вранці костюм був готовий. Подєлка (двохярусна композиція, з водопадом з пофарбованого моху, оленями з шишок та жолудів, що схилились і п‘ють джерельну воду, та парящей над ними совою з кленового і дубового листя) також стояла на столі.

Прийшовши в садочок та поставивши сей шедевр на дисплей, Іра почала оглядати роботи інших діток. Одразу видно, що ті всі 4D аплікації, Мона Ліза з жолудів і лісова хатинка з підсвіткою і робочим водопроводом - діло рук 4 річних дітей. Не група, а зборисько самородків просто! Нарешті почалось свято. Божена в своєму костюмі, стояла і їла кози, чекаючи черги, щоб розказати віршик, який вона, єстєствіно, забула, бо не знала. По костюмах інших дітей (білочка, листочок, морковка, грибочок...) Ірка поняла, що її сім’ю вихователька не долюблює, раз дупло дісталось її Божені. Сама вихователька ж, в костюмі золотої осені, монотонно читала сценарій, показуючи всім видом, що краще б вона коротала свій час на клубніці в Польші, ніж тут, серед цього прекрасного бомонду. Один єдиний тато Петі радісно та жваво кружляв серед натовпу, нашіптуючи батькам на вушко, щоб подєлки з гарбуза не вздумали викидати, бо він їх всі поросятам забере.

Через два дні на сторінці Іри з’являється фото Божени з подєлкою та підпис: «Спасіба тобі, любімий, що ми змогли создать вдома таку атмосферу, в якій наша дівчинка розкриває надзвичайно унікальні таланти. Подивіться яку композицію вона зробила до свята в садочку. Моя умнічка! Дєвочкі, головне вчасно помітити здібності дитини і дати їм розвитися самобутньо і органічно. Лайк Божені. Вона так старалась.Цьомкі-бомкі. Ваша Іріша Даймонд

Текст не мій,але знайомо😂