🌿МОЯ ІСТОРІЯ ІДЕАЛЬНИХ ПОЛОГІВ. ЧАСТИНА 3 🌿

Починаються перейми через кожні 3-5 хвилин ...
Сидіти мені не дозволили, тому що навколоплідних вже немає. Сказали або лежати, або ходити. Я ходила все перейми, для мене лежати і їх терпіти - це було пекло.
Прийшов лікар і знову мене подивився, сказав чекати, розкриття ще недостатньо. У цей момент було неможливо терпіти його огляд і я єдиний раз за весь період пологів закричала.
Десь о 12, акушерка говорить ще пару годин потерпи, потім підемо народжувати, якщо будуть потуги сказати їй. Потуг не було ще.

За цей час я прокляла всіх і все на світі 😅 В голові були, на той момент, одні тільки думки «що я більше не піду народжувати», «якщо чоловік захоче ще дітей-нехай сам йде народжувати» 🤪
Я навіть просила зробити мені обезболююче, але мені сказали, що я і так впораюся 😎💪🏼 Також просила малюка допомогти мені і швидше вийти. Йому теж було важко.
Час десь 02:00, почалися сильні потуги, але я ходила. І, мабуть, переходила їх 😁

Коли вже прийшла в голову думка сказати, що я більше не можу - вони були вже слабкі.
Ну ось ми пішли в пологову, нарешті, подумала я. І ось просять тужитися, але я не розумію як 🤦🏼‍♂️♀️ Намагаюся і все неправильно, але лякую терплячій акушерці❤️ Народжувала я годину, тому що я не могла народити спочатку голову, а потім і зовсім потуги пропадати стали. Мені дуже допомагали всі. Всі стояли навколо мене, людина 7-8 і все допомагали. Я їм так вдячна! Адоніс - ви ❤️

На вулиці вже світало, а я ніяк не могла розродитися 😂 Так говорили акушерки))
І ось витужила голову (фух), я дуже боялася, що нічого не вийде вже. І справа за малим, пару потуг і малюк незабаром вислизнув з мене ))
На годиннику 3:05, малюк закричав. Я в сльози. Показали одразу стать (мій синочок). У мене тк тряслися руки від страху і всього решта, що я боялася розкрити той кульочок і подивитися на нього. Я його побачила❤️Наша перша зустріч. Такий крихітка, такий мій син, ці почуття неможливо пережати. Сліз було не стримати, я тільки дякувала Богу за все, і було вже все-одно, що я пережила, гловне, що все добре і все закінчилося.

3200/51 - ці цифри назавжди у моєму серці.
Після цього малого забрали, поклали недалеко від мене. Я чула як він кряхкотів, хотілося взяти його до себе. Акушерка подивилася мене і сказала, що немає жодних тріщин та розривів. Це було таке полегшення, потому що я боялася, як я буду доглядати за ними. Але, на щастя, все добре.

Після цього я лежала 3 години, поспати такі не вийшло. Потім мене перевели у палату. Малюка принесли одразу і тут я зрозуміла – я - МАМА. ❤️