Я задовбалася🤯🤯🤯 Кожну ніч істерики... Ви скажете, це зуби, а ні хрена, це перевороти🤦🏻 ♀ 🤦🏻 ♀ 🤦🏻 ♀ Уложу, уколихую, тоді лягаю сама, просипаюся від крику, бо наш принц уві сні перевернувся на живіт, тримає голову і хоче спати, но не може🤯 І так сто раз за ніч і день, я вже як зомбі😱 Рушниками обкладаю, що я тільки не придумувала, не допомагає... В кого було, як з цим боролися?
Моя мама хвора на covid-19. Знайомтеся, це моя кохана мама Тоня,яка захворіла на covid-19. Вона проживає в Іспанії. Коли це все почалося і вірус розповсюджувався Європою, вона встигла виїхати з центру епідемії- Мадриду- в Португалію. І кордони закрили. По приїзду, вона 12 днів так хворіла, що не могла стояти на ногах. Температура, ніс, горло, слабкість і біль в тілі. Думала,що це простуда. Адже covid-19 це сухий кашель,температура та слабкість. Тут все інше. Але телефонувала мені і розказувала,що в житті так сильно не простужувалася(так погано їй було). Викликати швидку не могла, адже жила тоді в глухому селі. Сьогодні здала тест і виявила його. Covid-19. З її дозволу пишу тут це, адже хочу пояснити вам, найближчі мої друзі та знайомі, що це все не видумка. Мені немає сенсу обманювати вас. Я віруюча людина і хочу,щоб всі були здорові. Мама зараз впорядку. Імунітет на covid-19 в неї тепер є. Слава Богу за її зцілення! Можете розповсюджувати цей пост, щоб люди не буди байдужими і дізналися,що це правда і наступними можуть бути вони. Невідомо тільки з яким кінцем... #covid-19
Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
🤎🫶🏻·
Мама двоих (младенец)
Такое «фото напам’ять» должно хранится только в вашей с дочкой памяти и в вашем архиве ..
Извините но никогда не понимала подобного рода фото здесь , оно может быть памятное для вас , но зачем всему мом.лайфу эта «память»?!🙈
П.С. Эта фотка потом может гулять по разным пабликам (ВК/Фейсбук ) с неадекватной подписью , тут сидят не только беременные и мамы ,а и неадекваты ,которые ищут для пабликов годный контент !
Anna·
Так нежно и трогательно написали.
Читала и умилялась!!!!
Нам ещё предстоит прощание с грудью. Расскажите как вы делаете это сделали мягко ?
Наталія··
Мама дочки (1 год)
Дякую🥰 нахлинули почуття) мабуть тут єдиного рецепту немає. Я намагалася відлучити з 1.2, але ні малеча ні я виявилися не готовими. Тому при кожній провальній спробі, не доводячи до істерики, я покидала затію закруглитися ще на місяць-півтора. А ще десь з півтора років майже щодня нагадувала, що вона росте і дорослішає, а циці залишилися маленькими і тому в них щоразу менше молока. А в неї вже є зубки і вона може їсти кашки, супчики і тд. Можливо це відкладається на підсвідомості (я її так завжди готовлю до подорожі, миття голови і тд і це спрацьовує, вона налаштовується на процес і він проходить краще, ніж коли не попереджую). Основна причина чому завершила-це те, що молока дійсно мало було, вона вдень погано їла, вночі смоктала і потім могла плакати (я так розумію з голоду), їй це почало заважати. Ну і асоціації грудь-сон сильної ніколи не було з народження і вона засинала і так і так (з груддю правда швидше). Мабуть не все завершилося ідеально як я мріяла (самовідлучення), було трохи сліз і зараз вночі періодично плаче, але на руках доволі швидко заспокоюється, груди не просить. І якщо ще вчора прокидалася перший раз в 2 години ночі, то сьогодні в 5:30, їсти за день почала краще.
Нехай у вас пройде ще краще ніж у нас🥰
Наталія·
Мама дочки (1 год)
@ayarin12 @anyaanya26 та нікому нічого дане фото не зобов'язане) виставила мабуть тому, що подібних фото мільйони і мене вони умиляють) соскА не видно, грудь прикрита рукою...не бачу нічого вульгарного, бридкого і тд. Уже сховала на другий план, щоб нікого не бентежити)
Яна·
Мама дочки (1 год)
Красивые фото! Ничего там такого не вижу 🤪
Поздравляю)))
Аля·
Мама сына-младенца
🥺🥺🥺😿
Ксения·
Мама сына (1 год)
Прекрасное фото! Не слушайте никого! Единственное, правда, чтобы никуда потом не ушло в интернет 🤷♀️
Сахарук Олександра·
Мама дочки (2 года)
Ми теж закінчили гв тиждень тому (
Тепер прочитавши ваш пост плачу (
Наталія··
Мама дочки (1 год)
А я якось попрощалася і відпустила...) Можливо легше тому, що мала непереборна обнімака-цілувака, мені вистачає з нею тілесного контакту і без ГВ. У вас як все пройшло?
Сахарук Олександра··
Мама дочки (2 года)
наче легко , але можливо через те , що мала геть не обнімака , ще чоловік зараз спати її кладе бо якщо я то ще лізе під футболку інколи і гратись більше хоче з чоловіком ( тому якось мані так сумно
Наталія··
Мама дочки (1 год)
моя геть мамина, навіть занадто. Часто в туалет чи помитися не можу без неї сходити🤷
Можливо ваша вже хитріша в силу віку. Я своїй сказала, що немає молочка, вона рукою пробує циці і каже "ма". Сьогодні 3-й день без груді, зовсім не згадує. Хоч ближче до ранку просиналася і плакала, але не знаю з якої причини...
Так що тут з якої сторони дивитися, у вас є час відпочити, доки вона знову маминою не стане))
Виктория·
Мама дочки (1 год)
Очень красивое фото, подскажите как делали
Наталія··
Мама дочки (1 год)
Там дуже складна техніка, потрібно телефон взяти у витягнуту руку і натиснути кнопку😆
П.с. це якщо ви з саркозмом пишете, якщо про перше — то то взято з інтернету)
Виктория··
Мама дочки (1 год)
про перше, знаю що є спеціальна програма, яка накладує на фото узори, а от яка не знаю. Хотіла на память таке оброблене фото зробити
Наталія··
Мама дочки (1 год)
а, тоді не підкажу, нажаль)