Історія родів . На пам’ять )

28.09 я поступила на стаціонар , де оглянули шийку , сказали не пропускає і пів паляця і операція на 30.09, я розстороїлась, ще 2 дні в лікарні без потреби не хотіла лежати , послали мене ще на поліклініку здати кров на СНІД , там я походила туда сюда по сходах і вернулась в роддом,прийшла в палату і жаліюсь що хочу жерти бо зранку не їла до обіду ще пів години а мене смокче страшно, весь час кам’янів живіт без болі на що я уваги і не звертала бо з трєніками ми вже давно дружим , потім я підійшла до своєї лікарки і кажу ну чого на середу , то ніби ціла вічність для мене , хай тоді пускає додому до малої , чого мені тут лежати . Вона каже , ну ок , ходи я ще раз гляну тебе на кріслі , дивиться і кричить шийка пропускає 3 пальці готуєм операційну , і тут всьо панєслось, два лікарі , анестезіолог, ціла бригада , катетер між ноги , розділи до гола і нарядили в чарівний халат , і за пару хвилин я на операційному столі , мені миють спину для епідуральної анестезії , прив’язали руки і ноги до стола ,в мене довго не затерпали ноги , але десь через 10-12 хв почали , я адекватно поводилась , але потім було щось ужасне, було таке відчуття що мені наживо розривають м’язи, ніби один їх тягне на ліво другий на право , я почала вигинатись, і анестезіолог вирішив ввести ше щось внутрівенно, чую 0,1 міліграм, ще 0,1 ще 0,2 після чого я вирубалась, я була ніби на другому світі , словами і не передати де я літала і які думки осяйнули мою голову , потім я проснулась , дивлюсь всі на місці , дитини нема , що робиться , я почала дуже плакати , питати де Емілія , чи вона жива чи вона плакала , я не могла пробачити собі що я все пропустила , сказали що все добре щоб я заспокоїлась , але мій плач не зупинявся , тоді її принесли до мене , щоб запевнити що все добре , я цілувала її і не вірила , що вона є що біля мене , що все пройшло .

Дякую Богу за здорову донечку і за успішну операцію.