#а_поговорить

Я так виступала-як ви мені всі надоїли, коли ви позлазете з моєї шиї... Нє, ну всі звичайно розуміли, що то я так. Поїхав мій Стасік в Білу Церкву, не пройшло ще й тижня, а я вже капець за ним скучила. Зробили сьогодні такий проханий "біологом" ДНК. Госпадє, він навіть незнає дн Максима. 2 роки не бачив дитину, навіть не підійшов. Мені цього ніколи не зрозуміти.

Пережили ми булінг, вже вдруге за життя. Наплакалася, в садок більше не ходимо. На роботи тепер бо зна, як ходити. Няня наша знайшла другу роботу, доки мы ходили в садочок. Завтра знов ідемо удвох на роботу. Тепер корегуємо поведінку після протистанської поведінки в садочку. От я і пізнала, що таке істерика в дитини. Як він валявся на підлозі і неістово волав, хотілось сказати-ізвєнітє, я етого рєбьонка нє знаю. Але мы врешті заключили договір і почали ходити в центр розвитку, бо в тому, якому були немає місць.

Треба доробити доки в іцр. Госпаді, чого в нашій країні все так тяжко, коли ти маєш особливі потреби. Потрапити в спец садочок-пройти 10 кіл аду. Але я вже вспокоїлася, може ж таки моє життя стане в спокійне розмірене русло, бо ці 2 роки здаються якимось коловратом собитій. Ты борсаєся, борсаєся, а тебе тягне вниз і ніякого руху вперед. Але ж я вперта, виборсаюся. Правда?

Мої квітки життя.