#мысли_в_слух
#а_поговорить
Сьогоднішні мої роздуми по дорозі додому про ненависть. Я завжди всих вибачала, відпускала от крім однієї людини. При думці про нього мною аж викручує. Я говорю собі-бачили очі, що брали ;
Прастіть і атпустіть;нічого не зміниться... А нєт. Нє работаєт . Я зараз про "біолога" Максима. Назвати його ні батьком, ні людиною не можу. Я дуже розумію, що могло бути гірше, він міг би не просто викреслити нас з життя, а, припустім вбивати двері, требувати дитину, бити мене... Ні, він просто счез спаливши всі мости. Не працюють аргументи. Жодні. Я навіть досі неможу подати на аліменти, бо мною тіпає при одній думці, що я муситиму підняти питання "тата".
Як це відпустити? І чи можна, чи потрібно?
Комментарии
Конечно вам стоит простить и отпустить эту обиду или злость на "тата", подумайте о том, что, то как вы относитесь к бывшему мужу влияет на будущее вашего сына. Скажите ему спасибо за вашего ребенка и подумайте, чему он вас хотел научить или показать вам, ведь именно те люди, которые причиняют нам больше всего боли, наши самые большие учителя. Поработайте возможно с психологом. Я желаю вам отпустить эту боль и быть счастливой!
А он вписан как отец ? Сколько было ребёнку , когда он ушёл ?
Було мені таке.. Тільки мы дітей не мали а просто жили разом 5 років. Я відчувала велику образу і не могла собі пояснити що й чому. Мені здавалося що це мінімум кінець світу. Пройшло не багато часу, пару місяців і я зустріла свого чоловіка. Того чоловіка про я кого я мріяла але боялась щось змінити в своєму житті... Я б його і не зустріла якби то не звільнив місце біля мене. Я це все до того що, щоб не відбувається воно для чогось потрібно. Дякую колишньому що у нас немає спільних дітей і ми як у морі кораблі, дякую що наважився сам на цей крок і зробив мене цим щасливою! Не гнівайтесь і зрозумійте нічого просто так не стається