#мысли_в_слух
#а_поговорить
Сьогоднішні мої роздуми по дорозі додому про ненависть. Я завжди всих вибачала, відпускала от крім однієї людини. При думці про нього мною аж викручує. Я говорю собі-бачили очі, що брали ;
Прастіть і атпустіть;нічого не зміниться... А нєт. Нє работаєт . Я зараз про "біолога" Максима. Назвати його ні батьком, ні людиною не можу. Я дуже розумію, що могло бути гірше, він міг би не просто викреслити нас з життя, а, припустім вбивати двері, требувати дитину, бити мене... Ні, він просто счез спаливши всі мости. Не працюють аргументи. Жодні. Я навіть досі неможу подати на аліменти, бо мною тіпає при одній думці, що я муситиму підняти питання "тата".
Як це відпустити? І чи можна, чи потрібно?