Якесь внутрішнє переживання! Чекали рік на садочок, а зараз, коли знаєш, що через пару днів йти, якось не спокійно. Коли ми разом 24/7 без нян, бабусь, дідусів, тьоть, дядь і т.д. важко налаштуватися самому. Мені наче руку відтинають, не думала, що так прив’язана до сина.
Купа питань: Чи буде голодний? Чи ніхто не образить? Ми не говоримо толком! Як з горщиком? Не проситься на горщик, але терпить. Чи не плакатиме за мною? Як буде спати, бо у нас обідній сон може бути, а може й ні.