Мамлайф
Мамлайф
Приложение для мам
Olga
Olga
Мама сына (2 года)

Вагітність. В ролях: дитинка, матка, нирки, сечовий, мізки, сіськи, геморой, варикоз.

Вагітність. В ролях: дитинка, матка, нирки, сечовий, мізки, сіськи, геморой, варикоз.

Дитинка (б’є маму ногами): хочу кавуна! Кавуна! Уже!

Сечовий просто дивиться на дитину і крутить у віска.

Нирки: чуєш, ти, гімно мале! Ти бачив яка година? 23:00, таку твою Катю мать! Який кавун? Ми вам що тут, наймички, пахать внеурочно?! Замовкни, вляжся і спи, задовбав!

Матка: ой, бля, нирки. Не нийте. Можна подумать, вам тяжче всіх. Як до вагітності по літрі пива глуптить за один присяд, то «ми магьом», а заре шо? Отказуємся?

Дитинка б’є ногами сильніше: во, во! І я про це. То шо? Сообразим по кавунчику?

Нирки (звисока дивляться на матку): не хочем тикать пальцями, але ти б уже мовчала на счьот того, хто і чим до вагітності займався. В самої то морда в пушку. Якби ти вміла контролювати свої яйцеклєткі, то всім би легше жилося. А то вони самі на сперматозоїди нападають, амазонкі хєрові!Нагадаємо, що через твоє бєшенство і відсутність самоконтролю ми всі зараз розплачуємся.

Матка: хто всравсь? Невістка! При чому тут я? Каті мозгами треба було думать. От у них і спитай. Кстаті, де вони?

Мізки: хочу шпротів і диньку... Бляха, як та пісня Андрєя Губіна називалась? «Уно момєнто сенйоре рагаце. Дєвушка с намі бєлісімо граце...»

Нирки: а шо у них питать?! Ти ж бачиш, що вони невмєняємі! Кароче, рєбята, ми в жопі!

Геморой: Добрєйший вєчєрочєк! Осмілюсь не согласиться з таким твердженням! В жопі тіко я, пріятно познакомиться!

Сечовий: Боже, хто цього придурка знає? Чого він лізе без спроса?

Геморой: Бачу у вас, шановний, недєржаніє по всім фронтам...

Сечовий: шо? Ти шо сказав?! Ану повтори, казьол! Сюда іди, ну ка!

Сіськи: мальчікі, не сваріться! Успокойтесь! А нам якраз Катін стан вагітності дуже даже нравиться! Ви гляньте на нас. Кра-со-та. Як два балкона! Якби могли, то самі б себе мняли. 3-й розмір, зашибісь. Налиті, як яблучка восени.

Варикозні вени: Ага, ми, блять, теж налиті, як ті яблучка, але якогось х@я нам так ніхто не радується...

Дитинка (розтягуючи матку ногами): потягусі на ростусі!

Матка (вздихаючи): нє, я цього квартиранта скоро виселю кібєнімать. Ніякого бережного відношення до жилплощаді...

Дитинка: ха, виселить вона, до 15 числа не маєш права!

Мізки: ... танци, танци, танцуєт дєвчьонка, а парні пусть пастаят в старонке, здєсь в каждой нотє двіженіє тєла...

Сечовий (скептично дивиться на мозгі): ми то між собою сваримось, а от за них то дійсно варто переживать... Треба шукать толкового спеціаліста...

Матка: да

Нирки: да

Сіськи: да

Дитинка: то шо, може кавунчика бахнем?

Мізки: давай бахнем! А шо нам?

Сечовий: ну ппц. Знову я буду зустрічать расвєт... А потім Катя ще буде дивуваться, чого я підтікаю щоразу, як вона пчіхає. Бо нєрви не в пиз@у!

Матка (ображено): Попрошу мене сюди не вплутувати...

Автор: Катя Бльостка

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її…

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻

Хто йшов з чоловіком на роди, ну коли ви тужилися схватки і вже поява дитинки , як ваш чоловік себе вів? Бо мій ссит…

Хто йшов з чоловіком на роди, ну коли ви тужилися схватки і вже поява дитинки , як ваш чоловік себе вів? Бо мій ссит даже відео про роди подивитися вот я і думаю шо робити(((