Що таке дисплазія кульшових суглобів?

Що таке дисплазія кульшових суглобів?

Це порушення розвитку кульшового суглобу у немовлят та маленьких дітей.

В тазовій кістці є округла западина, в яку входить голівка стегнової кістки. Ці структури оточені зв’язками, хрящами та м’язами.

При дисплазії стегнова кістка погано утримується на своєму місці. Через це може бути порушення рухомості стегна, кульгання при ходінні, передчасне зношування хрящів в суглобі, біль в суглобі, артрит, вивих стегна.

Дисплазію потрібно виявляти у немовлят, щоб цей стан не впливав на якість активного життя в дорослому віці.

🔸Група ризику:

діти народжені в тазовому передлежанні;

випадки дисплазії у батьків та братів\сестер;

у дівчаток дисплазія виявляється в 4-5 разів частіше

❓Чи може догляд за немовлятком впливати на його кульшові суглоби?

Так, може. Раніше були поширені практики сповивання з вирівнюванням ніг дитини. Вважалось, що потім, в дорослому віці це забезпечить стрункі рівні ноги. Або туго сповита дитина буде краще спати.

Насправді, все навпаки.

Поза “жабкою” з розведеними стегнами забезпечує хороший розвиток кульшових суглобів. При вже виявленій дисплазії цю позу застосовують для лікування. Носіння в слінгу обличчям до тіла дорослого корисне. У деяких народів, де в культурі прийнято носити дітей в різноманітних намотках дисплазія кульшових суглобів виявляється вкрай рідко.

Носіння в рюкзаках-переносках, коли дитина знаходиться спиною до дорослого - може бути некорисним для кульшових суглобів дитини. Тому що при такому носінні не створюється "м"- позиція з широко розведеними стегнами.

❓Чи треба перевіряти всіх немовлят і в якому віці?

В англомовних джерелах є рекомендація виконувати УЗД кульшових суглобів всім немовлятам в віці приблизно 6 тижнів.

Мета дослідження - оцінити геометрію суглобу, виміряти ступінь заокруглення “западини” в тазовій кістці, побачити як в суглоб заходить голівка стегнової кістки.

❓Якщо немає ядра окостеніння, чи це є проблемою?

Це взагалі не є метою обстеження - знайти те заповітне ядро. Воно може з’являтись згодом, у віці 3-8 місяців. Ядро окостеніння голівки стегнової кістки не може не з’явитися. Кісткові структури з віком стають більш щільними, це поступовий процес.

Не потрібно щомісяця ходити на УЗД і знову і знову шукати ту точку. Це як зуби. Якщо їх немає в 9 місяців, то це не означає, що їх тепер не буде зовсім ніколи.

👉Неправильно, якщо лікар прямо на УЗД призначає дитині приймати препарат кальцію, змінює дозу віт Д, або взагалі рекомендує гомеопатію (поширений ффмцн в цій сфері - це рост-норма. Взагалі не є джерелом кальцію і ніяк ні на що не впливає).

❓В якому віці УЗД, а в якому - рентген суглобів?

До 4-6 місяців - УЗД.

Дітям старше 6 місяців може бути рекомендоване рентгенівське обстеження суглобів.

За результатами УЗД дитині може знадобитися консультація ортопеда.

❓Хто повинен діагностувати дисплазію кульшових суглобів?

В ідеалі - всі педіатри під час звичайних оглядів немовлят повинні перевіряти характерні симптоми. Це обмеження розведення стегон, характерне клацання, укорочення однієї кінцівки. Про дисплазію може свідчити асиметрія пахових і сідничних складок. Чи потрібен для такого огляду ортопед - залежить від кваліфікації педіатра.

👉Важливо: якщо є проблема в обох суглобах, то візуальної асиметрії може не бути.

👉У дітей, що вже ходять, може бути кульгання і неспроможність стояти на одній нозі (через те, що стегнова кістка не надто міцно утримується в суглобі).

👉Складочки на внутрішній поверхні стегон залежать від розвитку підшкірного жирового шару і не є ознакою наявності/відсутності дисплазії.

Ось великий поважний ресурс присвячений проблемі дисплазії кульшових суглобів: https://hipdysplasia.org/

На диво, там ніде немає про електрофорез з кальцієм на дитячі сідниці, про лікування масажами та гомеопатією і розводити стегна обов'язково 200 разів на день, припарки з парафіном, озокеритом.

Також ніде не заборонено при носінні дитини торкатись її сідниць і притримувати під сідницями.

Цей текст призначений для загального ознайомлення з проблемою. Текст не замінює очний огляд лікаря.

Автор тексту - педіатр Лідія Бабич.