Отже, термін був 37,5 тижнів, я відчула, що почала народжувати.
Перші 10 хвилин мене накривала така паніка, що в мою голову лізли абсолютно нерозумні думки: «подзвонити прямо зараз у швидку», «прямо зараз виїжджати в Бузова», «народжувати вдома», «не говорити чоловікові» і так далі. Добре, що цей стан швидко минуло.

Коли чоловік прийшов з роботи, замість «Любий, як пройшов робочий день?» він почув «Ти тільки не хвилюйся, я народжую». Ми посиділи, пообговорювати різні варіанти розвитку подій, склали плани дій і пішли спати.
Їхати в пологовий будинок раніше повного розкриття я не збиралася.

Ця частина моїх пологів була чудовою.
Я вдома, я відчуваю своє тіло, мені тепло, темно і тихо, поруч зі мною мій чоловік, який мене обіймає. Між переймами я спала, під час них прокидалася і відчувала себе.
До третьої години ночі спати вже не вдавалося, організм почав чиститися.
Я більше не лягала. Далі під час перейм я танцювала вісімку попою, а головою кудись летіла і не завжди чула, що говорив чоловік, який вже прокинувся.
Я дуже не хотіла їхати з дому, але він сильно переживав, і ми домовилися, що на 7-8 см будемо виїжджати.

Пройшов якийсь час, я насолоджувалася, дихала, все крутила вісімку попою і випадала з реальності, ходила в гарячий душ, а потім чоловік сказав, що вже здається більше 8 см. (До речі, знаєте, як перевіряти розкриття «не зсередини»? ) та й за моїми відчуттями вже було прямо дуууууже все як треба.
Він поїхав за моєю мамою, щоб вона побула з доньою, я почала збирати хоч якісь речі в пологовий будинок.

Виїхали. Коли приїхали в Адоніс було близько сьомої ранку, і я думала, що вже ось-ось народжу.
Але черговий лікар ошелешив: тільки 3 см😳🤯
.
.
Випереджаючи питання:
➖Це було не боляче.
➖Я дуже добре вивчила питання першого періоду пологів, ускладнень, фізіологію, і рішення залишитися вдома до максимуму було абсолютно розумним і безпечним.