Це просто крик душі, чи гормони я вже не знаю... Я сама по натурі не схильна до паніки, і завжди перша мобілізують і зазвичай вчиняю розумно, але зараз просто лежу і реву. Ми вже з малою сидимо два тижні в квартирі, "гуляємо" на балконі, розважаємось з нею як можемо, чоловік час від часу ходить на роботу. На цьому тижні в Соломійки були соплі на зуби (бо прозорі і пройшли за два дня), а мені, коли промивала їй носика, потрапили її соплі, і вже за два дні маю гайморит (бо він у мене хронічний). Вже який раз хочу витягнути чоловіка до лісу, хоча б землі в горщики набрати, а він мені розказує що я вже геть не сповна розуму, що і кліщів у лісі зараз багато і вірус ходить... Я з одної сторони і розумію його позицію, а з другої геть не розумію...я ж не тягну дитину і себе і його десь в парк чи в магазин, там де людно. Чи я сама себе накрутила вже нічого не розумію... Я як одичала якась, і то вони хоч на волі, а не в тюрмі...