Свої // смужки ми з чоловіком побачили на 3 тій цикл планування вагітності! Але! Ці три цикли були…

Свої // смужки ми з чоловіком побачили на 3 тій цикл планування вагітності! Але! Ці три цикли були такі тяжкі морально... чоловік сказав, якщо нічого не вийде , йдемо на екз! І на узд ганяла , і спермограму здавав.... і все це за 3 цикли... скажені , скажете Ви, а ні... Він не знав про це нічого, а я все... і від того було ще страшніше!

Я 6 років пропрацювала в одному з кращих репродуктивних центрів в Україні... з золотим лікарем... душа в душу , рука об руку... сотні пар, та ні , мабуть тисячі, за ці 6 років я бачила і чула... з відусіль. Україна, Іспанія, Італія.... Росія... США, Німеччина, Білорусія, Венгрія... в голові не вкладається, що для людей відстань це пил...

У кожної пари своя історія.

Саме страшне питання, це «скільки часу не наступає вагітність?» , після цього питання, завжди пауза, в когось пару секунд, в когось пару хвилин, а в когось стакан з водою і заспокійливі краплі.

Кожен свої // чекає по своєму. У кожного на все свій час. Я до кожного відносилась з таким теплом і турботою, що душу розривало... мене на всіх вистачало, але всім не вгодиш і я все одно була поганим асистентом😂😂😂. Бо не вислала аналізи, бо занадто часто спілкувалась з пацієнтом , а не лікар.... 🤦‍♀️🤷‍♀️

Роботу я свою любила і люблю так, що половина моїх пацієнтів - мої подруги 😂😂, з половиною з них гуляю в парку😂

Юля (видумане ім‘я) перейшла до нас від іншого лікаря.... на той час їй було 33 , це була одна з перших моїх пацієнток, я навіть не думала що нас чекає по переду. У неї була історія ніби багатотомник 😂😂, я її відкрила і закрила, лікар любила, щоб карта була складена по хронології, а там.... чортів тільки не було в тій карті. Я перекладала її мабуть з пів року, з полиці на полицю.. і все таки за неї сіла( пів року, бо Юля прийшла раз і зникла, їй не сподобалась правда яку вона почула від лікаря, таке буває часто, інколи люди чують і йдуть на місяці /роки/назавжди, а інколи повертаються, не всі готові реально прийняти ситуацію)

З діагнозів Амг 0,4 ( в 33 роки) вагітностей не було, ендометріоз яєчника ( оперували стільки, що з яєчників лишились дульки), сечового міхура, аденоміоз матки, вузли, поліп ендометрію, не прохідні труби, до того ж як виявилось густа кров, щитовидка і це далеко не все... Ми почали боротьбу за отримання яйцеклітин, спочатку в програмі, потім в природньому циклі, потім знову в програмі... збирали яйцеклітини, морозили.... це був такий шлях... це було так важко, але Юля і Олексій (чоловік, я його ні разу не бачила) просто йшли вперед... а я їм допомагала і як асистент і як подруга... ми назбирали пару яйцеклітин - розморозили , запліднили , а вони не розвиваються... ми починаємо знову... це був просто капєць... пройшов час не пів року і не рік, як ми назбирали і виростили 4 ембріони. Перший прольот... сльози істерика. Ембріони є, це вже добре... Але знаєте, що найгірше, що саме страшне , це те коли ти відпускаєш пацієнта після переносу , даєш рекомендації і знаєш що це провал, що там нічого не буде... от холод йде і все.

Ок, витерли сльози, до обстеження , знову перенос, знову холод, знову прольот. Ну що не так??? Вона не питала, що, чого, мовчи, єдине її питання - «який план далі?» , були моменти коли моя лікар брала паузу. Час на роздуми. І це нормально... Ми з Юльою стали дуже близькі. І тут вагітнію я. Я боялась їй сказати, у мене була ціль, щоб вона пішла за мною в декретну відпустку, і все. Я душу лікарю витрушувала за неї в прямому сенсі. Я боялась її лишати на іншого асистента... про мою вагітність їй ніхто не говорив. Вона не заздрила би , однозначно , але засмутилась би точно, чому у неї все так тяжко... 3 перенос, і я не пішла відпускати її з переносу. Боялась щось відчути. Вона спустилась до мене , ми обнялись і вона пішла до дому. По дорозі я їй написала, без // не являтись... а вона мені у відповідь, ми ходитимемо вагітні разом... вона жучка , все знала😂.

Тест //, хгч перший раз в житті 75. Ми їхали на роботу з чоловіком, і я ридала в машині... Та ну, скажете Ви, таке мале, а я скажу , все буває... хгч ріс, прибавка була правильна, просто як зараз вже я розумію, на все воля Божа... перше узд,друге, третє, ми боялись дихати, бо з такого хгч нормальна вагітність, це щось з ряду не можливого... я тихенько йдучи з роботи заходила кожного дня в церкву, молилась за неї в за себе... постановка на облік... вагітність була тяжка в обох, у неї , у мене... ми разом лежали на Петра Запорожця перед Новим роком. Я була з пісарієм з 28 тижнів...

Їй теж поставили... я знала більше і боялась за неї , бо в 17 тижнів пісарій і шийка 20 це не дуже добре, вона думала - ти протягнула, і я протягну... просила, Юля лежи, Юля закинь роботу.... ні. Виписали її і мене. Потім я планово лягла перед пологами в лікарню, а вона також загриміла на збереження. Я родила, вона з животиком приходила нас з Ванькою провідувати. Її синок тим часом бився ніжками. Через пару днів в 27 тижнів народила і вона... в 7 пологовому. Малий тяжкий. Прогнозів 0. Хлопчик помирає на 31 день життя . Просто шок, ну просто. Я ридала так, що свекруха не розуміла що зі мною в секунду сталось... пройшло трохи часу, і вона до нас з Ванькою приїздила. Мені було не зручно, я не знала що сказати... а вона дякувала , що я поруч. Завжди мила, привітна, серйозна.

Через пів року вони з лікарем почали чергову підготовку. Перенесли. І лікар мені написала «у Юлі все буде добре, побачиш»

Страх. Тест // , хгч 3000 і все зовсім по іншому. Шов на шийку, пісарій, кс в 38 тижнів. Хлопчик 4 кг! Смс - «Ксю , він у нас на руках . Він наш. Ми дякуємо тобі за все»

Декілька днів тому цей маленький хлопчик , йому зараз 7 місяців, приїздив в гості. Де це видано, щоб пацієнти приїжджали в гості 😂😂 , буває і таке))) І коли я його взяла на руки, він мене так міцно обійняв.... емоції просто вирували, я такого ніколи не відчувала... мабуть дякував!

Юлі зараз 39. Вона до своєї мрії зі мною лише(не рахуючи інших лікарів і асистентів ) йшла 6 років! 6 довгих років! Море сліз... купа питань... а грошей.... як людина може стільки пережити ...

Дівчатка, я просто хотіла Вам сказати на прикладі цієї історії лише одне - вірте, дійте! Не седіть і не чекайте дива!

Для того щоб Бог дав, потрібно йому допомогти трошки!!!

Таких як Юля було є і буде (нажаль) багато, це життя.

Тримайтесь крошечки , у Вас будуть маленькі кнопочки, які Вам не даватимуть спати бо животик болить, бо зуби, бо впав, бо в садку хтось вдарив, бо в школі двійка... перше кохання , університет, наречена, весілля, онуки.... буде все і у Вас! Головне вірити!!!!

Від всієї душі, як та яка знає ціну всьому цьому , я бажаю кожній з Вас, успіху! 😘😘😘😘