
tnatalyoНатали Ермоленко ·Мама двоих (7 лет, 16 лет)
Третя частина...дві попередні є на сторінці
Я подала на позбавлення батьківських прав батька дитини, хоч Богдан і мав моє прізвище, по документах, але я не була матір‘ю- одиночкою. Мені потрібні були кошти, щоб нас прогодувати. Богдану вже був рік. В садочок ще рано, в коледжі я отримувала стипендію і гроші на малого. Нам їх тоді вистачало.
Батько Богдана подав на аналіз ДНК, це затянуло судовий процесс на 9 місяців. Аналіз підтвердив батьківство, аліменти призначили. Після засідання, він претендував на зустрічі з дитиною, я не забороняла. Все було добре, платив аліменти, приїжджав.
В 2,4 Богдан пішов до садочка, а я працювати. Мені хоч і було 18 років, але роботу знайти з потрібним графіком було складно. Моя сама перша і сама складна робота була в макдональдз, я працювала на касі, з постійним потоком відвідувачів, швидко втомлювалась. Вистачило мене на 8 місяців такої праці. Далі було краще з роботою. Я спробувала себе в різних напрямках.
Найкраща робота була нянею, хоча і доводилося вставати півна шосту ранку. Зібрати себе, Богдана. І через годину стояти на зупинці маршрутки, везти малого в садочок і сама їхала інший кінець міста на роботу. З роботи летіла за малим, і так по колу. Але малечу я дуже любила.
Богдану було майже 5 років, коли я почала жити з майбутнім чоловіком. Ніяких зустрічів у нас не було, ми просто почали жити разом. Після цього рідний батько Богдана більше не з‘являвся.
Через півтора місяці спільного життя, Богдан почав називати Сашу татом, при чому це почало вилітати спонтанно у нього. Це виходило якось так, «Папа, ой Саша». Через кілька днів Саша запитав, «ти хочеш називати мене татом», Бодя відповів «так». Перші дні було незвично, а потім всі звикли. Зараз і не уявляю по іншому.
Богдану було 6 і я знову подала на позбавлення батьківських прав. Це був довгий і важкий процес. Особливо морально. Робила для того, щоб без проблем відпочивати з сином, змінити квартиру. А без дозволу його батька, це було дуже складно. Тому я пішла таким шляхом. Всі говорили, що це нереально. Він з нормальної сім‘ї, ще й гроші платить. А я вірила. Зібрала всі можливі документи, довідки. А він прийшов тільки на перше засідання в опікунський зі своєю мамою. Тоді я дізналася багато нового про себе, наприклад, те, що я гуляю, а вони сидят з дитиною. Що я зовсім сином не займаюся. Іще дуже багато неприємних висловлювань було.
Йому дали пів року на те, щоб змінити ситуацію. Але нічого він не робив. Тому я йшла далі. Знову всі довідки збирала по колу. І ще півтора роки боролася за повну опіку. Коли я в суді почула, що виграла справу. Це було щось неймовірне.
Я отримала повну свободу дій.
Літом 2016 року ми одружилися. Перед весіллям я довго обдумувала, чиє прізвище в мене буде. Але взяла чоловіка.
І тут перший класс у Богдана, я приходжу за ним, а мені вихователь розповідає, що він називає себе іншим прізвищем. Ми з ним поговорили, і він дуже хотів бути як і ми Єрмоленко. Коли приїхали міняти прізвище, мені ще ніколи і нічого не вдавалося зробити все так просто і без зайвих пояснень і благань ввійти в моє становище.
Я показала рішення суду, і далі запитували Богдана.
Через декілька тижнів отримали нове свідотство про народження. Після цього Богдан ще довго ходив і говорив, що ми всі Єрмоленко. Це так приємно.
В минулому році і в цьому їздив в табір за кордон. Ми змогли змінити квартиру. І це все завдяки вірі і шаленому бажанню.
Дякую всім за підтримку! Мені дуже приємно отримувати від вас коментарі і повідомлення! Обов‘язково буду ще писати) обнімаю кожну із вас❤️