Мама і почуття провини

Ух, так якось склалось історично, генетично, що материнство часто йде рука-об-руку з почуттям провини. Коли ти стаєш мамою, то всі починають від тебе чогось очікувати. Беруть свої лекала і міряють тебе ними, на скільки ти відповідаєш образу хорошої матері?

Тай самі мами, часто-густо, наслухавшись, начитавшись «правильної» інформації, починають себе корити. Зазвичай, так роблять хороші мами, які чомусь думають, що вони недостатньо хороші. І навпаки, мами, яким байдуже до їхніх дітей, про такі речі навіть не думають.

І якою б хорошою мамою ти не була, це дурне почуття провини тебе рано чи пізно накриє.

Наше суспільство, образ мами підносить в ранг чогось такого напівсвятого, і в той час напів жертви. Чи часто ви чули фразу «ти що? Ти ж мама?» Звичайно, часто. Мама не може жити в кайф. Мама мусить ставити інтереси дітей, чоловіка і ін. вище своїх. Мама не може забувати, кричати, відпочивати сама, ходити гуляти, просто втомлюватись, зриватись і тд. Точніше, вона може і навіть мусить це робити, але всі навколо чомусь думають, що ні.

Я це все для чого пишу?

Просто від хорошої до поганої мами один крок. Точніше один вчинок, одне рішення. І все... Привіт почуття провини!

От ситуація... Ти старалась бути ідеальною мамою. Читала розумні книжки. Годувала груддю. Не кричала, не зривалась, не била (Боже збав) дітей. Але раптом, прийняла рішення віддати дитину в садок, чи няні і вийти на роботу. А дитині ще нема трьох. І все.. Косі погляди, шушукання за спиною, фразочки «А тобі його не шкода? Він же маленький такий! А що тобі грошей не вистачає?» і всяке таке в цьому роді. Спочатку ти ігноруєш. Але через деякий час - все.. Все - ти не спиш. Ти починає сумніватись. Починаєш звинувачувати себе. І як з цим справлятись? Я не знаю.

Ситуація, описана вище - про мене.

Так, моєму сину 1.9 і він пішов в садок. А я з вересня виходжу на роботу, про яку мріяла цілий декрет.

І начебто все ок. І адаптація проходить непогано. Але черв’як всередині сидить і гризе мене.

Чи правильно я роблю? Чи не пожалію? Та може ну його га фіг ту роботу? А якщо він мене перестане любити? Стане нервовим, алкоголіком чи наркоманом в майбутньому - бо так написано в книжці...

Як з цим справлятись?

Мами, які виходили рано з декрету! Напишіть! Поділіться! Чи не шкодуєте ви про свій вчинок? Які труднощі вам прийшлось подолати? Як ви з цим справлялись?

Прошу 🙏🙏🙏🙏