#аутизм Часто бачила пости мамочко, які критикують замучених мам. Йоу, жінки, вам сюди з тапками😂.…

#аутизм

Часто бачила пости мамочко, які критикують замучених мам. Йоу, жінки, вам сюди з тапками😂.

Короче сиджу я в кафешкі. 8 ранку. Сама. Вперше за невідомий проміжок часу. В мене на голові хата, що потребує укладки , я не встигла нафарбуватися і виразні чорні тіні під очима ні краплі не долають мені романтизму і краси. Але мені байдуже. Я кайфую від того, що я сама. Я не біжу, не лечу, не мию, не прибираю, не займаюся з дітьми. Бо я одна. Блаженно одна. Кожен день в погонях за спасінням для Макса. Таким туманно прозорим, бо єдиного рецепту не існує. Бо ти радуєшся кожному його досягненню, а завтра бац і вони зникли всі гуртом. І ти нічого не можеш з цим зробити. Гроші кінчаються катастрофічно, на роботу вийти не можу, бо мені попросту нема на кого його лишити. Старші роз'їхалися по своїх життях. Ми маємо досягнення. Нас зарахували в садочок, навіть знаючи наші особливості. Дуже вірю, що все буде добре. Нас взяли на реабілітацію в державну установу, навіть без офіційного діагнозу аутизм, бо він дається після трьох років. Але ходимо ми ще по пару годин, щоб звик.

Я завжди співчувала мамам особливих діток. Я дивувалася їхньому терпінню і думала, що я б так не змогла. Я ніколи не допускали думку, що моя дитина може бути особливою. І от тепер я в списку мам особливих дітей.

Знаєте, які вони перші рази, коли тобі спеціаліст уже каже-у вас аутизм? А ти начебто і сам бачив, розумів, що щось не так, але допускати думку і бути впевненим це різні речі. Я відчула, як мене паралізує. Світ навколо перестав існувати. Я вже нічого не чула і в очах пливло, бо накотили сльози. Я говорила собі, не реви тряпка, що змінилося, ти й так це розуміла. А нє. Змінилося. Прийшло розуміння того, що моїй дитині завжди буде важко жити. Прості речі для нього надто складні. Сходити в магазин, домовитися за доставку води, спілкуватися.

Моя ціль навчити його долати ці, для нас прості речі, без страху, без паніки і переживань. Навчити комунікації так, що це не приносило тривоги.

Але все одно мій страх за нього тільки збільшується. Кожен раз, коли він лишається без мене в мене паніка....