На три місяця ми залишились без нашого тата...Так треба, це вимушені міри. На мої плечі лягає все, що перше ділилось на двох - дитина, всі справи компанії, а їх багато, домашня робота, прибирання в офісі, ведення фінансів. Важко, і морально теж, за 4 роки ми розтавалися лише двічі, коли я на 1-2 тижня їздила до батьків... АЛЕ я сказала собі, що так треба. Інколи треба не давати собі альтернативу і право вибору. Але дитина...так шкода її(( Вона чекає, що ввечері прийде тато, погладить животик, покладе спатки...від цього сльози на очах