Про всиновлення. Цим малятам від півроку до 2, вони живуть в Києві і вони самотні. Їм потрібно знайти батьків. Коли вони плачуть, до них нікому підійти. І вони звикають не плакати, бо їхні сльозки нікому не потрібні.

Їм не пропонують скуштувати бананчик, яблучко, персик - і не знімають відео, як змінюється вираз обличчя, коли пробують новий смак...Їх годують по годинах. тим, що стандартно закуплено за бюджетний кошт.

Їх передягають як прийдеться, а не щойно штанці змочились. І вдягають в будь-що, що потрапило під руку зі стосу загальних на всіх випраних речей.

Вони пізніше за наших з вами домашніх діток навчаються втримувати голівку, спинку, сидіти, повзати, вставати, іти... їм просто ні до кого іти, ні до кого тягнутись, ці їх навички нікому не потрібні.

Вони замкнені у своїх манежиках. Значно пізніше - у загальних ігрових кімнатах.

В них багато іграшок, але ніхто не навчає їх взаємодії із цими іграшками та між собою.

Ніхто не описує навколишній світ, та вони й не бачать цього світу - лише свою кімнату, коридори, двір будинку дитини...

Їм нікому посміхатись, бо ніхто не ловить, не підхоплює їх погляд.

Їх нібито непогано забезпечують: їжа як така є (правда, не факт, що вона підходить), одяг як такий є (ну, не голі ж), іграшки є, люди навколо ходять - правда, постійно змінюються і завжди проходять повз, ненадовго затримуються і йдуть.

Вони не знають про "четвертий триместр вагітності", Їх не носять на руках, не втішають обіймами й цілунками, не колисають ночами...

Ці малята нікому не потрібні. І вони про це знають...

Але я знаю й інше: ВОНИ МОЖУТЬ СТАТИ потрібними.

Подумайте - вперше у своєму житті чи вже вдесяте - подумайте:

чи справді Ваша родина НЕ може подарувати свою турботу одній дитині?

чи справді немає місця у вашій кімнаті, за вашим столом, у вашому серці?

.

Не потрібно бути багатими батьками, щоб врятувати їхні життя. Їм не потрібно від вас окрема кімната, місяць на морі щороку, приватний ліцей і квартира на 18-річчя.

Їм просто потрібні батьки.

Або хоча би одна мама.

Їм потрібен хтось, хто дивитиметься їм в очі, хто втішатиме, хто прийматиме і терпляче лікуватиме сліди їхнього самотнього минулого.

Я спеціально вибрала картки малят, бо є переконання, що "реальних дітей для усиновлення немає, маленьких - тим більше". Ось вони. Вони є. І вони чекають.

.

.

Я знаю вже щонайменше двох дітей, яких іхні нові батьки помітили саме через репости в фейсбуці.

Давайте - ще раз?

Більше інформації про малят - під фотографіями.

Служба у справах дітей та сім’ї КМДА: (044) 484-05-25, (044)484-05-24

Детально про усиновлення ссылка

там же на сайті - про інші форми прийняття дітей в родину.

Будь-які питання мені - будь ласка.

.

.

Давайте зробимо так, щоби цих малят побачили тисячі людей

.

.

Тим часом подумайте: можливо, на одній з цих фотографій ВАШЕ щастя?

Ps. Это текст из Фейсбука Марии Айлен, соучредителя Urban Space 500. За более детальной информацией - к ней🙏