От вже цей парадокс ревнощів: щоб ревнувати, нам потрібно любити, але якщо ми любимо, ревнувати ми…

От вже цей парадокс ревнощів: щоб ревнувати, нам потрібно любити, але якщо ми любимо, ревнувати ми не повинні. І все ж ми ревнуємо. Більше того, всі засуджують ревнощі, в зв'язку з чим вони вважаються «неприйнятною пристрастю». Нам не дозволяється не тільки визнавати, що ми ревнуємо, але й відчувати ревнощі.

Так хіба можна їх притлумити? Особливо, якщо вважати на те, що ревнощі притаманні всім людям і закладені на генетичному рівні? Наприклад, діти починають ревнувати у віці приблизно 18 місяців (в той же час проявляються й інші почуття, засновані на відділенні свого "я" від інших - провини та сорому).

Естер Перель пише, що ревнощі живляться невизначеністю. Як тільки ми визнаємо свою вразливість та приймаємо справжні причини ревнощів, це відчуття можна й треба використовувати на користь стосунків. Як? У світі, де так багато довгострокових відносин страждає більшою мірою від монотонності і звички, ніж від тривожних почуттів на кшталт ревнощів, ця еротична лють може допомогти - підсилити бажання та цікавість до партнера, підживити еротичність стосунків.

Головне - не соромити себе за ревнощі, визнати їх як базові відчуття та висловлювати в екологічний спосіб (не накопичувати, поділитися з партнером чи, наприклад, психотерапевтом).

І пам'ятайте, як би ми не намагалися приховати свої ревнощі, людина, яку ми ревнуємо, завжди це відчуває і часом навіть насолоджується цим, роздуваючи крихітні іскри в дике полум'я.

Текст на основі книги Естер Перель "Скок у гречку".

#взаємини_із_тобою