Казка на ніч #Мояісторіякохання (тільки для тих, хто читає, решта проходимо мимо, не цікаво😂) Частина 9 😝 Ось і доходимо ми потрохи до кульмінації моєї історії, та самого основного моменту в моєму житті, знайомства з моїм чоловіком. З цього моменту і почалося насправді моє життя! Моя історія ділиться на два етапи, до і після! Все, що було до,я старалась забути довго, замкнувши ці спогади у довгий ящик, і лише в цій історії пригадала, тай то не усе...Все, що було до, настільки ранило мені душу та й розбило моє юне дівоче серце, що я довго не могла зібрати ці шматки до купи, поки не зустріла Його. Він мене реанімував, дав мені друге дихання, вдихнув у мене життя, побудувавши міцну стіну, між тим, що було і тим, що є. Він єдиний у світі, кому я відкрилася насправді, сама до сих пір не знаю чому. І лише зараз, коли минуло більше десяти років, я можу розповісти цю історію комусь іншому, крім нього, а кому ж її мені переповісти, як не вам, мої любі читачі! 😀 Зацікавила? Та перш ніж ми зустрінемось з чоловіком мого життя, перш ніж почнеться той омріяний медовий період в моєму житті, до тих самих чарівних слів "і жили вони разом довго і щасливо", як і у кожній казочці на ніч, обов'язково має статися щось погане, щось, що отрезвляє тебе і повертає в сурову буденність, щось що каже тобі "агов, а ти не загралась???" Це щось називається бумеранг, хтось скаже карма, раніше я в таке не вірила, а зараз я це знаю по своїй шкурі, і десять раз подумаю, перш ніж маніпулювати чужим життям! Але тоді я ще була наївним юним дівчам, інколи мені здається, що такою я і лишилась, а інколи, що мені вже років 40 мінімум!🙈 Отже, Стас! Це переломний період мого життя, між доброю милою дівчинкою, трохи розбещеною, але дуже сором'язливою і противним стервом, яке я намагаюсь забути! На наступні події мого життя повпливало дуже багато факторів, і напевно, головним з них була постійна зайнятість моєї мами і занадто велика воля в моїх діях. Ні, я не виню її в цьому, бо у неї не було іншого виходу, але, саме в цьому періоді мого життя ми втратили взаєморозуміння з нею, та й не тільки з нею😔 Взагалі, за цим періодом мого життя, я зачинила двері перед багатьма людьми, з якими була дуже близька. І навіть зараз наші з ними відносини перебувають на стадії "Привіт, як справи?" і обов'язкових вподобань нових фотографій у соціальних мережах, на більше я до сих пір не готова, та й воно нікому не треба! Зрозуміло, що Стас, який так уміло управляв дівчачими серцями, заманив у свої тенета і мене. Але і я не лишилась простою галочкою в його списку. Ми були як магніти, які проти нашої волі притягувались одне до одного. Ми не могли бути разом, бо завдавали одне одному лише біль, але й окремо нам було погано... Цей період мого життя, я кажу період, бо тривав він чотири роки, можна коротко описати в двух словах, кохання /розставання. Після нашої першої зустрічі, ми почали бачиться майже щодня. Він шукав зустрічі зі мною, а я з ним. Нам було добре разом, ми могли годинами лежати мовчки і нічого не говорити, а могли базікати геть про все, наче найкращі друзі. Але разом з тим, ми не давали дихати одне одному, постійно контролюючи і ревнуючи одне одного, наче ми якась власність, наче ми належимо один одному. Це і погубило наші відносини! Ми не навчилися довіряти один одному. Перше літо було казковим, цукерки, букети, романтичні пікніки, дівчата казали, що він ніколи нікому такого не презентував. А я цим пишалась. Я була впевнена у тому, що це і є кохання, що це мій принц на білому коні, що правда кінь був чорний (мотоцикл), але я в нього була по вуха закохана. Але усе хороше має властивість закінчуватись, так само дуже швидко пролетіло й моє літо, і мені потрібно було повертатися до Києва, щоб летіти в Італію. І вже подорож до Італії здавалась мені засланням, а поїздку до села я чекала з нетерпінням. Так пролетів рік, від канікул до канікул, у будь який вільний час, вихідні, свята, канікули, я сідала на маршрутку і летіла до нього, а решта часу ми говорили по телефону, годинами!!! Наступного літа, Стас почав говорити, що пора б перевести наші відносини на інший рівень (до слова він був старший мене на чотири роки), мені ж здавалося, що як тільки це станеться, у нього пропаде інтерес до мене, і я стану звичайною галочкою у його величезному списку. Ще я свято вірила, що перший раз має статись тоді, коли я відчую, що це саме та казкова мить...І ще це має бути якась супер пупер романтична мить, все у пелюстках троянд, з келихом червоного вина... Ну а що? Мені ж було лише 15.😊 Стас погодився чекати тієї самої миті. Вечора у нас стали ще більш романтичними, він старався як міг, що тільки не вигадував, але в саму підходящу мить, я давала задню. Якийсь час він обіймав мене і розумів, а потім було видно, що його це починає напрягати. А у мені теж набридло постійно щось пояснювати, і я почала уникати наших зустрічей один на один, постійно тягавши за собою подружок. Стас ніяк на це не реагував, аж до прощального нашого побачення. В той вечір я знову потягла на побачення подружок, Стас взяв з собою друзів, ми поїхали на кар'єр, усі були зайняті, веселилися, танцювали, заграла наша з Стасом пісня, ми почали танцювати, він взяв мене на руки і почав кружляти,я заплющила очі, а коли відкрила, ми були сам на сам, десь на галявині. Я почула звук мотоциклів, які від'їзжали, спитала куди вони, він відповів, що вони поїхали додому, щоб нам не заважати. Сказав, що дівчат хлопці розвезуть по домах, доставлять в найкращому виді, і що свою роль вони вже виконали. Я розуміла до чого вела ця наша остання ніч, і серце моє калатало так, наче от от вистрибне.😔 Я хотіла втекти, щезнути, прикинутись мертвою, щозавгодно, аби не дивитися йому в очі, де без слів було усе написано. Він почав мене обіймати, цілувати, я знову заплющила очі, і різко відкинула його руки. “Ні, я ще не готова", прокричала я. Далі слідувала сварка, дурна розмова, що він уже не хлопчик і чекати три роки не буде, і що я їду , а він не знає, що я там в своїй Італії роблю, чим займаюсь у Києві, що якби він клацнув пальцями, під ним би була кожна. "Кожна, але не я", промовила тихо, до цього я просто мовчала. Він сказав, якщо не ти, то буде інша. Я розвернулася і пішла сама додому, пішки і ридаючи .... Я сподівалася, що він мене затримає, не відпустить, а він сів на мотоцикл і поїхав в іншому напрямку... Ніч, ліс, село і я вся в сльозах, поверталася додому, лякаючись кожного шелесту і звуку, плекаючи надії, що він завтра приїде мене проводжати на автобус, але він так і не приїхав. Я сподівалася, що він відійде і подзвонить, але він так і не подзвонив. Сама я теж не дзвонила, горда була.😀 Але я плекала надії, що восени, на канікулах, ми помиримось, так вже було і не раз...але з вересня у мене почалось нове життя, я поступила до коледжу, почалися студентські будні, гулянки, сесії, на канікули я не змогла поїхати у село, а потім мені прийшов лист, в якому шлося, що Стас зустрічається з дівчиною з нашої компанії, а потім з ще одною, а потім з іншого села. Спочатку було боляче, але потім нове життя так закрутилось і понесло мене, що я й і забула про Стаса. Далі буде.... #мояписанина #таємнезізнанняегоїстки
Тема, яка не відноситься до звичайних обговорень МамЛайфа. Думала чи писати цю історію чи ні, бо якось стає паршиво, коли її згадую. Вчора ввечері ми з чоловіком вирішили прогулятися в мак за макфлурі, малого залишили з меншою сестрою чоловіка ( йти до мака хвилин 10-15). Коли поверталися назад не далеко від сімейної випічки помітила старенького дідуся, якій був зігнутий в два погибелі і віз теліжку. Біля магазину було відро зі сміттям і там був пакет з цієї сімейної випічки, напевне ще кусочок якоїсь булочки було в цьому пакеті, він його підняв і поклав собі в теліжку😔 Я це побачила і швидко забігла в сімейну випічку, купила котлету в тісті і чай ( в пальто було лише 20 грн і карточка, гаманець не брала). Коли вийшла засмутилася, бо дідуся цього не побачила, але через хвилину помітила, що він переходить дорогу, точніше, навіть переповзає, бо йшов він дуже повільно, як равлик. Підійшовши до нього, я запилала чи він буде чай, він сказав, що залюбки. Чай був гарячий, тому він сказав, що має термос і ми його туди перелили. Поки ми його переливали, він розповів, що їде з вокзалу, там була лише холодна вода і він цілий день хотів чогось гаряченького😢 Він запитав, як мене звати, жодних неприємних запахів я від нього не почула, видно, що людина не п‘є, але достатньо старенька... Потім він мені розповів, що в нього були два сина, закінчили політехнічний інститут ( я в нього не сильно розпитувала, де сини, бо «були» напевне мається на увазі, що немає в живих), дружина в нього працює нянею. Розпитав чи я маю дітей, я розповіла, що хлопчику 2 місяці він побажав найближчим часом сестричку, щоб різниця була не велика, як в його синів 1,7... Я в руках на паличці, якою розмішують чай тримала пакетик чаю використаний, він це помітив і сказав, що візьме ще пакетик чаю, використаний😭😭😭 Я стояла в ступорі і думала, чого я не взяла портмане і що не можу повернутися, бо скоро треба Алекса годувати... Оххх... Якщо хтось живе в районі Харківської і побаче цього дідуся ( він дуже зігнутий і дуже повільно рухається) купіть також щось йому😢 Я тут в свекрухи, але коли буду приїжджати тоже буду його шукати... Та й взагалі серце кров‘ю обливається коли ходжу по переходах, раніше давала гроші, а потім подивилася програми, почитала про весь бізнес в переходах... І зараз стараюся купити таким людям якусь булочку, пряники і тому подібне ( завжди коли даю їжу і посміхаються і дякують)... І на кінець, така злість бере і відчай коли на це все дивлюся, згадую свою бабусю, в якої газове отоплення було і їй приходила платіжка на 2000 грн. з пенсією 1700... Висповідалася, вроді трохи легше стало, може когось заохочу до доброї справи, намагалася без політики, не впевнена, що вийшло...
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
Алёна·
Мама сына (2 года)
Афигеть,боюсь этого тоже...Из за чего он вообще поднимается?от болезни?
Алльонка··
Мама сына (1 год)
Взагалі, від неправильного харчування.
Але в нашому випадку - мало рідини пив (як заставляла пити, то чоловік казав: "Что ты его мучаешь? Не хочет он".) + мала кількість цукру в раціоні (а під час болячки організму треба швидкодоступні вуглеводи).
Алёна··
Мама сына (2 года)
буду знать!
Евгения·
Мама сына (2 года)
Это хорошо что ещё рвоты не было и смогли отроить . У нас тоже вот 2 раз на темпретару ацетон ,вчера тоже отпаивала .
Алльонка··
Мама сына (1 год)
думаю, до рвоти залишалось не довго. Вчасно активізували всі сили
Елена ·
Мама сына (2 года)
В нашем случае отпаивание не помогло, загремели с ним в инфекционку, было 3+, хотя ребенок хорошо пил и глюкозу и бетаргин, и узвары. Ничего. Ребенок был вялый, рвал и ацетон не падал.
Алльонка··
Мама сына (1 год)
Я теж цього боялась
AnnAShevchuk·
Мама сына (1 год)
Дякую за пост. Завдяки вам ми сьогодні побороли ацетон!!! І не їхали в лікарню. Був ++++. Через годину ++. Спочатку була температура 39. Зараз 37 без жарознужувальних! Але я давала солодкий час з лимоном и регидрон, кожні 5 хвилин на протязі часу.
Алльонка··
Мама сына (1 год)
Вауууу... Я дуже рада, що згодилось