От як таке може бути? А саме головне чому? Не було ніяких признаків того що щось не так. Пішли на перший скрінінг сьогодні, сказали що немає сердцебиття💔 Досі не можу в це повірити😭 Дівчата хто це пережив. Як ви через це пройшли? Чи змогли наважитись ще на вагітність? І взагалі чи може ще бути вагітність після цього?
Хазяйочки, що зробити з домашньою куркою, окрім як варити три доби? Може, якось запекти можна чи якісь ще маніпуляції зробити? Щоб і дитину змусити їсти. Свекруха привезла, я її у морозилку засунула, але вона там все місце займає, треба кудись пристроїти.
Моя донька від народження досить спокійна, безпроблемна дитина в плані поведінки. Була...ось їй стукнуло 7 років і це шок яка вона стала гостра на язик, капризна а інколи ахуєвша 😵 💫. Маніпуляції по будь якому поводу. То вона не буде їсти, то вона не буде робити і т.д. і головне так оборзєла що щодня мені висказує "зачем я її роділа" якщо я не можу зробити її щасливою 🤪. А я що? Я просто народила бажану дитину, любила і люблю, не била її, все намагаюсь пояснювати. Тепер вона сидить на голові міцно. А скільки я гідоти вже почула в свою адресу з вуст дитини. Я в шоці. Довиховувалась 🤪
Мамочки, знавці маю до вас питання. Як ви ставитеся до пустушок? Її варто давати( і в якому віці краще) чи краще намагатися обійтися без неї? Чи не вплине вона на грудне вигодовування? Я от не збиралася взагалі її давати, але іноді мої нерви не витримують її крику, от і задумалась про пустушку.
Запис про подруг, можливо почую чужу думку і зроблю висновки. Ситуація, яка ніяк не відпускає. Постараюся коротко, але не обіцяю. Є у мене подруга, ми знайомі 10 років, раніше були дуже близькими. Коли я вийшла заміж, завагітніла і була на 7 місяці ми припинили спілкування. З народженням дитини вона не привітала. Ми не спілкувалися рік, але я вирішила зробити перший крок і дізнатися як у неї справи. Після того мені здавалося, що все нормально. Ми з Софією двічі приїжджали до моїх батьків в інше місто і у нас була можливість побачитися. Софію я брала з собою так як батьки на роботі. Про дитину я майже не говорила, тільки, коли подруга щось запитувала .Вона казала, що дітей поки не хоче, а тепер каже, що не хоче взагалі. Я поважаю її вибір і не намагаюся переконати. Але є одна проблеми, це те як вона ставиться до моєї дитини. Я не вимагаю щоб вона її любила, розважала чи щось таке. Але...хоча б не ігнорувати її присутність. Останній раз ми бачилися весною. Гуляли втрьох. Частину шляху Софія їхала в колясці, частину - йшла ніжками. Ми вже збиралися йти додому, я запила Соню чи поїде вона в колясці, але її увагу щось відволікло і вона не одразу відповіла. На що подруга сказала "Що ти хочеш почути вона ж дитина?" Мене це заділо і я сказала, що по можливості прислухаюся до бажань своєї дитини. Далі вона розказувала, що діти вилазять на голову і т.д. Інша ситуація була, коли ми були в Карпатах. Замість того щоб розпитати як нам відпочивається, питання було таким "а ви не думали її залишити в батьків?". Я сказала, що ні. Далі вона намагалася мене переконати, чи що 2 роки це вже не така мала дитина і ще писала безліч всяких "аргументів". На що я як попугай казала, що кожна мама сама вирішує і материнство на практиці не таке як в теорії. Дрібних таких ситуацій було безліч. Мене вони засмучують, хоча здавалося б не повинні. Я занадто гостро реагую? Поставити на цю тему табу? Взагалі не спілкуватися?
Ирина Присяжнюк·Мама дочки-младенца
У нас так было какое-то время, прошло. Крутится, но уже не так, просто с боку на бок, а то ж вообще дурдом был, я не успевала заснуть, не высыпалась вообще
·Ответить