Моя історія пологів❤️

🔞Вік - 26
🤰🏻Вагітність/пологи - 1
🙊Токсикоз - ні
🔥Печія - ні
💦Набряки - ні
😵 Безсоння - ні
🔛 Розтяжки та стриї - ні
🐈Вага до вагітності - 53 кг
🐷Вага на момент пологів - 62,3кг
📈Вага при виписці - 55кг
📅 ПДР - 21.03.19
🤗Дата пологів/час - 26.03.19 10:10
📋Термін на період пологів - 41т
🏥Пологовий - Рапопорта
❌ПП/КС - КС
➰Обвиття пуповиною- подвійне
💉Анастезія- так
👧🏼Стать - дівчинка
💪Вага - 2600
📏Зріст - 53 см
🍼ГВ/ШВ - тільки ГВ
🧸Чи хочу ще- так😁

Що можна додати до історії появи на світ нашої донечки?

За весь період вагітності проблем, загроз, скарг чи заборон народити фізіологічно у нас не було, донечка перевернулася вчасно, тому ми очікували на партнерські пологи)
26 березня з 00:30 і до 06 ранку я відчула всі радості схваток. Тут я і лежала, і ходила, і на фітболі сиділа- усе це трохи допомагало разом з диханням. Коли інтервал між переймати суттєво скоротився ми подзвонили лікарю, та поїхали у пологовий.
Зранку місто пусте, машин майже не існувало в той день, а ми їхали тааак повільно, що мені здавалося що ми йдемо пішки😂
Прибувши в пологовий з самими радісними лицями ( ми ж очікуємо зустрічі з донечкою- все ж таки 41 тиждень) огляд лікаря розвіяв нашу радість, розкриття пів см. Саме в час огляду перейми припинилися, тому мене відправили в стаціонар😭
Наступні декілька годин я ходила в аптеку, здавала аналізи, навіть постіль в палаті розстелила свою. Але ктг було не дуже хороше, тож мене направили знову його переробити. В результаті не дарма підняли тривогу, бо під час перейм (вони все-таки були не тренувальні, мені не почудилося) почало пропадати серцебиття... отже екстренний кесарів і нема чого чекати😬
А далі все розвивалося дуже швидко: речі мої,які я так старанно розклала в палаті поспіхом пакувала назад у валізу ( так, я приїхала з валізою, чого тільки вагітним не захочеться).Швидко написала чоловікові на який поверх і куди підійти, добре що він був недалеко, анестезіолог питав про алергію, чи були раніше операції, а я увесь час думала як же це воно так, в мене ж тут перейми, виходить сама не можу народити- чого тільки в жіночій голові нема)
Останне що згадую це легкий бриз, саме так до мене прийшов наркоз. Коли я прийшла до тями, то увесь час намагалася зконцентруватися на плямі-примарі, що пересувалася у палаті - з якоїсь спроби до мене дійшло, що це мій чоловік у халаті 😂 Навколо було темно, а на животі щось лежало але зовсім не круглої форми. Не розуміючи що це лід, я безліч разів повторювала: - Коханий а де наша дитина? Що з нею? після чого далі відключалася, через декілька хвилин усе повторювалося спочатку, знову вдивлялася в привида в халаті і питала де дитина і що з нею😄
Ще я хотіла плакати бо народила не сама, а там же тепловий ланцюжок ну і все таке, проте інформація про подвійне обвиття і те що донечка почала задихатися при переймах швидко вернула мене на землю.
А потім відбулася наша перша ніжна зустріч: з першої секунди я подумала що це саме прекрасне дитя, здавалося вона ледь усміхалася до мене.Та що там , хвиля радості і неймовірних емоцій накрила мене😌
А ще безмежна вдячність лікарю, за досвід та оперативність, за життя нашої крихітки. Мені нарешті стало байдуже на усі незручності та дискомфорт, на умови чи самопочуття. Усе відійшло на другий план, коли бачиш що твоя малеча вже поруч... Любов не має меж, особливо мамина, велика радість її відчути вперше...♥️🤱🏻