Мне кажется, что нашу историю я могу рассказывать раз 20 по разному. Стоит просто сместить акцент. Весь секрет в том, что наша история началась в горах. Мне кажется и в этом её успех. За 12 дней похода мы ощутили буквально всё от счастья до желания убивать. Нам приходилось жить в одной палатке ( нас было четверо, а это ещё сложнее) и уживаться с тараканами каждого. Чаще всего в палатке было влажно, холодно и неудобно, а выспаться хотелось всем. Каждое утро мне бонусом дарили минут 30 сна наедине с собой и я вылазила уже к горячему чаю. Короче...писала историю для конкурса от Газета в которой и работаю 🙈

Чим приправлена ваша історія кохання? Можливо, ароматом квітів, запашної кави і хороших парфумів. До цього міксу додаємо довгі прогулянки і декілька світанків. Здається ідеально.
Нас оточували аромати іншого спектру. Був запах літнього плацкарту. Також був запах чотирьох пар спітнілих шкарпеток і зіпрілих черевиків. З цих чотирьох пар три чоловічі і одна моя. Кажуть своє не пахне, тож моя історія сповнена запахом тільки спітнілих чоловіків. Ще були аромати світанків і гірських струмочків. Був смак білих грибів, малини і чорниці. Все це було приправлено видами Горган, самого дикого гірського масиву Карпат. До речі, єдиного в Україні, де живуть бурі ведмеді у дикій природі.
Щоб дізнатися щось про кохання нам варто було:
• 48 років прожити. З них 23 я і 25 він;
• Нести на собі 28 кг речей. З них 12 я і 16 він;
• 11 днів жити в наметі і 1 раз заночувати у випадкових людей;
• 150 км пройти пішки вгору і вниз по карпатським стежкам і дряпатись там, де їх не було;
• Протягом 3 днів іти і жити під цілодобовою зливою
• Залишитись без води на вершині, коли до найближчого струмка 10 годин пішки. Це означало, що майже добу( ніч і весь наступний день) ми не будемо не тільки пити, а й їсти.
• Через ту воду пережити 1 мою істерику. То було не так, ніби ти ніготь зломала чи каблук. То було так, ніби ти не знаєш пісяти тобі під кустик чи в кружку. Дісталося всім, а Його мабуть не злякало.

Ось так, Карпати за нас все вирішили. Вирішили те, на що ми не наважувалися адже були знайомі з дитинства. І коли нас застала злива в Бистриці то було так
- Слава Іс-у Христу! Дядько, у вас є де переночувать,- стояли ми біля хвіртки мокрі і виснажені вкрай.
- Зара спита в жінки. (за хвилин 5 потому) 30 гривень з людини, але кроваті тіко три. З вас є хто чоловік і дружина, тоді пустю.
-Ага. Узьо. Вони.- вказав на нас керівник походу.

То була стара українська хата. По периметру якої під стелею висіли портрети якихось жінок і чоловіків. Вони були не усміхнені, дивились на нас так суворо наче знали шо ми збрехали. Часом здавалося, що кожен з них помер саме на цій перині, яка піді мною. Іноді я заплющувала очі аби не так страшно було. Десь дуже поруч шкрябалася миша.
Я точно знаю, що щастя не за горами, а в горах. Наш будинок там,де ми разом.