#якявсиновиладвохдітей 1️⃣➖3️⃣

Я зателефонувала нашому інспектору у справах дітей, де ми стояли на обліку і знову поцікавилась чи є дітки з якими можна познайомитись. І знову відмова. Немає😴

Парадокс👐

Як і все наше життя. Діти у дитячих будинках живуть роками без юридично оформлених документів, а бажаючих черги.

.

І одразу забіжу наперед, що документи готували самостійно, процедура, як на мене логічна, це ви ще з бюрократією в Європі на Америці не стикалися.

.

Я написала і зателефонувала у всі обласні центри, сподіваючись на відповіді. Юридично ми мали право шукати дитину по всій Україні. Але щоночі блакитні очі дівчинки, яку ми побачили мене не відпускали. Я максимально намагалась розслабитись і жити серцем. Якщо ця дитина нам судилася Богом, то ми її приймемо. Ще пройде декілька місяців поки пройдуть суди, оформлення усіх паперів, щоб знову її побачити.

.

Спекотне літо 2014 року, важке для усіх. Війна. Втрати. Розпач. Страх. Я у відчаю, вже пройшло п‘ять місяців, як ми шукаємо дітей. По закону ми маємо термін один рік на пошук дитини. Якщо ні, то знову потрібно все починати спочатку: документи, курси підготовки. В такому ритмі, як ми живемо це не просто.

-Оленка, у нас є хлопчик від якого відмовились в пологовому будинку. Ви будете знайомитись?

-Так, ми завтра будемо.

.

Ми їдемо в дитячий будинок з чоловіком... няня виносить янголятко з блакитними очима і чоловік каже....