«9 місяців в животику і 9 поза ним, але весь час на мамі. І ось я такий «великий-великий», що можу робити свої перші кроки і так горджуся собою😉😊😊😊» ....

Колись читала в однієї психолога-розстановщиці, що більшість мам неправильно бачать свою фігуру в одному полі з сином. Або попереду, або з ним за руку...

Але за руку з мамою може бути лише один любимий і коханий - чоловік.

А син... Він потребує тебе в дитинстві і потребуватиме все життя, але не як опору, приклад чи в гіршому випадку - гирі на його ногах...

Материнське місце - позаду сина, випустити його в світ і бути тим островом віри, любові і гордості, куди він завжди може пришвартуватися в шторм. Але ти лишаєшся позаду, як би гірко тобі не було. За руку він поведе в своє життя колись ту єдину, що стане йому долею....

Мені теж непросто це усвідомлювати, але відчуваю, як вже зараз - з невпевненими першими кроками синочка, цей процес запускається....

І це викликає дуже змішані відчуття....

Від всепоглинаючої гордості, аж перехоплює подих, коли бачу, як його очі шукають в моїх підтвердження «Так - ти - герой! Ти зміг!!!».

І до щемливого смутку, що я тепер там - позаду...

І вчуся довіряти ще більше Світу, Синові, Богу - принаймі з маленького - тепер його падіння і успіхи я ввіряю їм....

Але я завжди позаду не щоб підстрахувати, а щоб вірити і приголубити, якщо щось піде не так😊😊😊

Адже це така розкіш - бути мамою сина - ти та, чиї обійми будуть для нього лікувальними завжди - і в рік, і в 50....