#Моя_Наталі
Це моя донечка. Ще раз про неї.
Я побачила її вперше, коли їй було 4. На той момент я народила Стасіка. Вона сама прибігла до нас( її бабуся була нашою сусідкою), мабуть із цікавості, маленька дитина в хаті. Ми тоді жили в селі з моїм першим чоловіком.
Знаєте, рідко але в мене буває таке відчуття всередині " своєї людини". От так сталося і з нею. Я любила її з першого погляду, з того першого разу вона була моя... Може я вже писала, але повторюся. В неї були неймовірно красиві великі сірі очі. Мої очі... Такі глибокі і проникливі. Добрі добрі. Вона відносилася теж до мене,як до своєї і наньчила Стаса 😊.
Їх в сім'ї було троє. Вона найменша. І мама. Тато від них офіційно відмовився і жив десь своїм життям. Ми були не багаті але не бідували на той час. Хоч моєму чоловіку тоді було 20, а мені 17, ми заробляли, робили ремонти, жили і були щасливі! Ми жили біля лісу і Дніпра. Це були чудові часи... Завдяки віку ми жили одним моментом, цінували кожну мить і вміли відпочивати... Я завжди з захватом буду згадувати наші літа. Гарячий пісок, дніпрова вода, теплий вітер і воля. Ні, ми не були безвідповідальними, як багато ще в нашому віці. Наші дитинства зробили нас дорослими надто рано. Він був справжнім чоловіком і з ним я почувалася безпечно.
Але я не про це. Сім'я Наталочки була біднішою. Мені так здавалося. Я годувала її смачненьким і вона не хотіла від мене йти. Звичайно її мама сердилася. Не пускала. Зараз Наталі каже,що з-за моєї свекрухи з її недоброю репутацією. Хоча та з нами не жила. Як мама,я її розумію. А потім її мама почала відпускати її до мене. Це мене не насторожило тоді але здивувало. Згодом вона померла і Наталочка сама схотіла, щоб я була її мамою...
Моя мама тоді боялася,що я її вдочерю і я б це зробила але опікунство на себе взяла її бабуся...
Часом наші зв'язки були не такими тісними, бо я виїхала в Че і опікувався нею більшість мій чоловік,який частіше там бував.
А тоді з'явилися мобільні телефони і коли тато моїх діток загинув саме Наталочка втішала мого невтішного Стасіка, папиного синочка. Вона,як ніхто його розуміла.... ( Костя мало спілкувся з батьком, на той час я навчалася і скрізь возила його з собою)
Я люблю Наталочку,дуже. Мені соромно, що мене було мало в її житті певний проміжок часу, але в тяжкі хвилини я намагалася їй допомагати.
Тепер, коли бабусі вже немає, вона живе цивільним шлюбом з чоловіком( на мій погляд непоганим), може й не так забезпечено,як би мені того хотілося але вона щаслива. Бо в цієї дитини інші цінності. І вони зовсім не матеріальні.
І коли я була вагітна моїм Янголятком вона закривала мені варення на зиму...
І от оця турбота не замінить ніякі гроші.
Прагніть бути людяними, а не багатими. Грошей повинно бути лише скільки,щоб вони задовольняли ваші базові потреби. А справній скарб- це те,що робить вас щасливим. Для мене це мої діти
@natasha2506girenko люблю тебе, сонечко) все буде добре😘