Все моє свідоме життя я слухала розповіді якою була неймовірною дитиною - тихою, слухняною, акуратною і просто чудом.

І от телефоную мамі - розказую (точніше жаліюся) - цілими днями Марічка в мене на руках, або на грудях🍼🍼, в 7 вечора відбій (ніде довше 5-6 не погуляєш) а в 6:00 «доброго ранку, матусю! Вже день, давай гратися»❤️, а тепер от вже тиждень кожні 1-1,5 год вночі прокидається 🤦🏻‍♀️

І що чую в відповідь?!

«Ну, твоя донька точно як ти. Я вижила і ти справишся🙂»

Кажу, що мені такого про мене не розказували 😕
А вона каже «я найперші місяці з тобою погано пам’ятаю через недосип - що розказувати🤦🏻‍♀️»

Так що зовнішність в нас татова, а душа мамина❤️🌷Буду сподіватися далі вона буде краще ніж мама😅