🌸Наша історія пологів🌸
Все почалося з того, що в мене вже був 41 тиждень і в середу лікар мав мене ставити в стаціонар щоб все контролювати. Але у вівторок вночі я відчула, що з мене щось витекло, як водичка. Це була та сама довгоочікувана пробка. Я не стала вночі дзвонити до лікаря, дочекалася ранку. Він сказав вже з речами приїхати і подивимось що і як. І тут те, чого я боялася найбільше. ОГЛЯД НА КРІСЛІ😲 (як виявилось, це терпимо) подивився і каже , що шийка взагалі не готова, лягаю в патологію і п'ю таблетки для розгладження шийки. Першу таблетку випила і чекаю😅а "в ответ тишина". Вночі подивилися на кріслі( бо були болі внизу живота) це були тренувальні, вкололи укол і я лягла спати. На інший день зранку приходить мій лікар, дивиться на кріслі, каже таблетка діє, шийка вже трохи розгладжена, п'ємо другу і чекаємо схватки. Випила я на обід другу таблетку і під вечір почався жах😭😩 почало сильно боліти і внизу живота і спина і це все без ніякої періодичності. Ввечері попросила щоб оглянули, тому що була впевнена, що це воно і я піду в родзал. Подивилися на кріслі мене, потім ще двох дівчат. Ті дві пішли народжувати, а я знову на укол і знову тренувальні. Ну думаю йду хоч посплю трохи. І тут😲😦 о 4:00 ранку найщасливішого 20 вересня я прокидаюся від того, що в мене мокра білизна, я встаю з ліжка і мені по ногам потекла рідина. Телефоную лікареві, кажу відійшли води( я очікувала що то будуть якісь озера, моря, коли відходять води, а це ну не більше ,300 грам, як виявилось) після дзвінка прибігає за мною медсестра і каже збирайся МИ В РОДЗАЛ. А Я З ОТАКИМИ ОЧИМА😲 кажу вже? І тут вона бере всі мої сумки, ми спускаємося в родзал, я телефоную чоловікові , він летить в пологовий , а я чекаю на свого лікаря. Він приходить, дуже ретельно дивиться мене на кріслі і каже 4 пальці. А в мене схватки терпимі і я розумію, що не все так страшно, як розказують. Я трошки помилялася😂 Приїхав мій чоловік( він був зі мною весь час) і почалася "жара"😢 схватки кожну годину все сильніші і тут у мене з'являється відчуття, що я хочу в туалет по великому. Лікар ще раз подивився, каже скоро. Тільки 6 пальців. Мені поставили капельницю і після цього все як в тумані. Тільки пам'ятаю як дуже просила сісти, а мені не дозволяли вже, як за хвилину змогла заснути і бачити сон 🤔😏😂,як намагалася просити щоб мені робили кесарево, як падала в обморок і казала, що ніколи сама не народжу, бо вже сил нема. До речі, моя мама теж була присутня , лише на самих потугах вийшла. І тут настав цей момент🙊 мене посадили на крісло і лікар дозволив тужитися. Перші 2 рази не дуже виходило, але потім за 4 потуги я народила своє щастя, найкращу донечку🌸❤️ рівно о 13:00 год( ще лікар шуткував, щоб я встигла до 13:00 і встигла на маршрутку 😂) 3370,52 см. Не передати словами всі емоції, але дійсно вся біль забувається, коли в тебе на грудях лежить твоя крихітка і ти не можеш надивитися на неї😍😘🤗
Поки донечку оглянули, вдягнули мене лікар почав чистити і шити , тому що були зовнішні розриви. Я дуже просила щоб вколов мені щось аби не відчувати і весь час питала чи сильно порвалася😄 але звісно всієї картини він не описав, тому що їм і так вистачило мого оперного співу.