#историяродов

Надихнулась я написати свою історію. Почну з того, що було в мене два партнери: любимий чоловік і моя тьотя, акушер родового залу з 20 роками стажу в моєму рідному місті. Я довго вагалася чи прийняти тьотіну допомогу (вона сама визвалась бути присутньою, мотивуючи це тим, що приймала дітей в усіх моїх братів і сестер, а їх 9😊в тому числі моя рідна сестра, в неї двоє). Я все думала як це буде, як вона приїде (200 км), чи буде обтяжливо для неї і для нас якщо приїде наперед? Таки приїхала на 4 дні раніше, довелось розважати😀. І знаєте, я потім нітрохи не пошкодувала! Ми її називали доула, кажуть зараз це тренд в акушерстві😀.

І от після того як я мільйон разів назвала себе тугородя😀 (ну коли вже?!) в 3:30 ранку прокинулась від легких схваток, ввімкнула лічильник, результат- відправляйтесь в пологовий. А перед тим цілий день твердів животик, довго так, я озвучила чоловіку і думаю ну таки вже скоро. Десь ще пів годинки почекала (та точно воно!), почали збиратися. Благо сумка, а точніше сумочка) була зібрана. В мене були двоякі відчуття: з одного боку спокій, бо від цього вже нікуди не дінешся😉, а з іншого хвилювання від передчуття що і як. Скажу, що я по житті трусіха ще та! Але тут якось взяла себе в кулак. Подзвонили в Ісіду, попередили, поїхали на своїй, швидку не викликали.

По дорозі хватало, але терпимо. Приїхали, піднялись в акушерство, лікар глянула, 3 см (не пальці), народжуєм. Провели в палату підготовчу, переодяглась, запитали чи хочу ставити клізму, я планувала ставити, потім гігієнічні процедури і провели в родзал. Було десь близько шостої ранку.

Ну а далі безпосередньо про самі пологи. Ох!😀Що можу сказати: починається все поступово, ходиш собі по залу, прихватило, продихав, через трохи знов але вже проооодихав і поприсідав😀. Прийшла нова зміна в 9:00, лікар глянув, сказав хороша динаміка, до 14 родиш. Ну думаю недовго)). Схватки все сильніші, але якось відчуття наче входиш в транс. Починаєм використовувати допоміжні засоби: м'ячик мені не пішов взагалі, сподобалось крісло таке з диркою і обнімашки😀і ходити. А далі все важче і важче. Тьотя каже, що ти прям так вже терпиш, давай хоч постогни трохи. Ну мене довго просити не треба було)). До 12 час пролетів дуже швидко, їсти не хотілося, хоча принесли, тільки пити чоловік завжди давав. В черговий огляд лікар каже, ну шо будеш сама, без анастезіі (о блаженне слово). Я собі думаю: я? Без анастезіі? Невже так добре виглядаю?😀Ну спробую. Проходить ще якась година (вже й обіцяна 14:00) а воно вже так хапає і ніяк! Прошу анестезію, тьотя радіє так як треба випускати води, а тоді вже швидше. Ця процедура сама безболісна, я б сказала коли виходять води наступає полегшення. Ну а далі анестезія, де саме важче перетерпіти схватку не рухаючись!!! До слова, анестезіолог дуже класний (схожий на Хабенського) 🤣🤣🤣встигла і таке замітити. Накінець то полегшення. Але ситуація така: розкриття не йде, а стимуляцію в моєму випадку не можна було. Відчуваю, що якщо встану малиш опуститься, але знов таки не дозволяють по показанням. Переді мною двоє народжують, я тихо заздрю)). В мене розкриття 8, серцебиття малюка періодично пропадає, мене колошкають щоб його почути і далі ніяк, озвучують два варіанти: пробуєш сама (а мені нічого не підпирає, тужитися не хочу) але більші ризики для дитини або ЕКС. Благо тьотя поруч єдина свідома людина (я в трансі чоловік зі мною, бачу по ньому блідий, схвильований) рекомендує кесарів. Я плачу, бо була настроєна сама.

Далі як в кіно, дуже швидко мене готують, ліфт, анестезія, операційна, лампочки на стелі...було боляче, такий тупий біль, відчуваю дістали сина, глибокий наркоз, відкриваю очі, син на мені. Перша думка: який же він гарний (смайлик сльози радості😍😍😍)!!!

Ще був відходняк від наркозу, мене підкидало і думала, що покидаю цей світ. Пам'ятаю налякані очі чоловіка, який постійно тримав мене за руку і як вводять один за одним ліки в катетер. Ну то вже таке...

Висновки які я зробила:

-партнерські пологи дуже зближують, неймовірно вдячна чоловіку за моральну підтримку

-доула зі знаннями "де натиснути щоб стало легше" велика перевага, неймовірно вдячна своїй тьоті (рекомендую😉)

-акушерів дуже недооцінюють, дякую Світлана Андріївна

-треба бути готовим до всього: речі для дитини, облаштування дому, щоб потім чоловік більше часу був з вами, а не займався побутовими справами

-зразу прикладати дитину правильно, просити в цьому допомоги або наймати консультанта. Для мене це було найважче... взяв грудь, ура! А треба зразу слідкувати чи правильно.

Можна ще довго писати, адже нюансів і спогадів дуже багато, саме головне виклала.

Ну і головний висновок: я мама і це любов❤️.