#моя_історія_родів

Рівно рік тому на 9.00 ранку я пішла на огляд до гінеколога, з якою домовлялась на рахунок родів. Подивитись вона мене не змогла і я вислухала цілу лекцію на тему, що народити я не зможу, що вона не може мене навіть подивитись і я задушу свою дитину.
Прийшла додому, я дуже плакала, була засмученою. І була налаштована, однозначно, після свят шукати нового лікаря. Після того, як поговорила із своєю гінекологом, в якої стояла на обліку, на душі стало значно легше і я заснула. Все таки, це диво-жінка☺️ На наступний раз вагітніти тільки з нею.
І ось Святвечір. Трохи нив живіт, але загалом вже попустило😇 І тут о 20.40 відходить пробка, а у 20:50 - води. При чому багато і всі зразу😌 Якраз було повних 37 тижнів.Ми викликали швидку. Зареєструвались. В мене був дуже гарний настрій, я була рада, що вже все скоро закінчиться😄 Медсестра ще запропонувала піднятись пішки по сходах, аргументуючи це тим, що швидше народжу. А мені море по коліна🙈 При поступленні уже було відкриття 2 см. Переймів не було. Легкі перейми почались десь о 22. Приблизно о 23.30 почалось пекло, мене трусило, кидало. Я благала про кесариве або епідуралку. Роди були домовлені, мені були готові йти на будь-які уступки. Але, дякувати Богу, прийшов анестезіолог, якого я бачила вперше і сказав, що я все зможу. Що не треба мені ніякого обезболення. Виявилось відкриття уже 8 см. Я пам'ятаю дуже мутно ту годину. Пам'ятаю, що лікар приїхала, коли я вже майже народжувала. О 01.20 за 2 потуги народилась наша Емілія.
Завтра їй рік. І це без сумніву мій найщасливіший день❤️❤️❤️