Щось накрила депресія так нехиленько.От так буває терпиш терпиш, настроюєш себе на краще, відгониш…
Щось накрила депресія так нехиленько.От так буває терпиш терпиш, настроюєш себе на краще, відгониш страшні думки, аж тут по дорозі і магазин ламаються навушники і всееее..остання крапля.. кінець... Дай додому добігти впасти в подушку і ревтииии😢😢😢😢Іноді запитую себе що мене чекає і як жити далі і так страшно стає просто страшно і все. Раніше я мала багато чого але якось це здавалось звичайною річчю. Звичайним здавалось піти в кіно, поїсти суші, поїхати на море, відпочити в пабі чи десь в клубі танцювати, загоряти; на пляжику, їсти шашлички на природі...ехх... А зараз я відчуваю себе овочем.Находитись постійно в повній самоті важко навіть і для мене як для інтраверта.. Подруга (єдина що без дітей, сім'ї і яка є в Києві ) зараз в свого хлопця ночує, але навіть коли вона є,то максимум ми можем чай пити на кухні і один раз сходили навіть в кіно. А так я постійно сама тепер😢День схожий один за інший.. Приготувати їсти, піти в магазин чи в лікарню чи десь полазити з навушниками по місту, посидіти в інтернеті і подивитись фільм.. От і все що я маю.Сьогодні зірвало кришу поповній, читаю як пишуть що тяжко з дітьми в перший час навіть ті в кого є чоловіки, а мене страх пробирає вже від однієї думки що ж буде тоді..Вже готують до післяпологової депресії але чи маю я право на неї і чи не зійду з розуму якщо я вже сходжу потрохи.Іноді навіть думаю яким би було моє життя якби я не була вагітна,іноді мені хочеться переступити через себе і попросити колишнього повернутись але розумію що він то моя могила.Він не зможе жити без друзів,вина,яскравих вечорів і т.д.. А такого життя я йому не дам і буде ще обідніше бути з малим поки він там розвлекатиметься, а з іншої сторони я настільки зараз одинока як ніколи. Ніколи не подумала б що в мене все так рухне і я залишусь в такому становищі і так депресуватиму..Як це його настроїтись незнаю, останнім часом (чим блище до пологів)тим більше я плачу від страху і незнання що буде далі з моїм життям і життям мого майбутнього сина.. Коли немає впевненості в завтрашньому дню то мабуть саме гірше що може бути.. Як ви боретесь з депресією без психологів, де берете сили, особливо ті кого покинули чоловіки /плопці? Я думала я сильна але щось вже так не вважаю (

Yuliya·
В ожидании первенца
Я теж буду сама виховувати сина, не вважаю себе самотньою тому що вмене буде син, живу більшу частину часу сама, батьки мої за містом. Страшно не мати взагалі дітей, якщо їх дуже хочеш, а ніж бути самою.