Прийшов час розказати свою #історіяпологів Я нарешті по трошки адаптовуюсь і маю час щось писати.…

Прийшов час розказати свою #історіяпологів

Я нарешті по трошки адаптовуюсь і маю час щось писати.

Почнемо з того, що вся моя вагітність проходила так легко, що я навіть не встигла помітити тих 9 місяців, я була активна, я намагалась багато всього зробити, бути скрізь, за вагітність я навіть відкрила свій бізнес (кафе), мені здавалось що у мене так мало часу, що я абсолютно нічого не встигаю)) навіть на 7 місяці, ховаючи свій живіт ходила на практичні курси водіїв😂але зараз не про те)

9 місяць дався мені дуже важко, мене як підмінили, я вже ледь дихала, жара вбивала, гуляти я не хотіла і не могла. Пдр моє було на 10 червня, я була впевнена, що народжу швидше, ага...))

Постійні огляди і фраза "ви вже готові народжувати, це буде із дня на день" мені не давали спокою, бо жодних передвісників у мене не було, а живіт ставав все більшим, в моїх пропорціях здавалось це буде нереальним. Чекала я щодня і дочекалась до того, що на 42 тижні я поїхала здаватись в роддом добровільно. Лікар мене знов оглянула і тут виявилось що моя шийка матки знаходиться зовсім в іншому положенні і вприрається на на вихід, а на задній прохід( вибачте) , щось мені там поправляли постійно( огляди- для мене це була найнеприємніша процедура😩🤢) і тут я відчула легенькі схватки. Мене відпустили в дородову палату зі схватками і розкриттям 4 см і сказали набиратися сил, бо сьогодні будемо родити. Так я провела цілу ніч, схватки з періодичністю кожні 10 хвилин цілих 16 годин і ніякого відкриття ( шийка знов вперлась і налаштовуватись на роди нічого не хотіло ).

Лікар оглянула мене на наступний день і жаліючи сказала, "я допоможу тобі всім,не можу дивитись як ти мучишся- переходимо в родзал"

Я була щаслива, я знала що скоро зустрінусь із своїм сонечком тому бігла як на крилах, як у фільмах 😂 ще акушерка з мене сміялась і казала, що не хочу я народжувати, бо бігаю в трусах😂

В 12.30 я була вже в родзалі і почала освоювати м'яч і всі можливі полегшення схваток, нічого оптимального я для себе не знайшла, то все було незручно, а все через ту саму шийку матки, після оглядів вона знов ховалася на зад😡

В 13. 20 мені пробили води, і тут почалось...) не буду писати нічого, лиш той хто народжував мене зрозуміє )

Схватки наростали і їх пік йшов до 17.50

Терпіння вам дівчатка, і певні методики дихання не стануть в нагоді, головне себе контролюйте і заспокоюйте і оберете свою, кожному індивідуально.

Роди планувала провести партнерські, зі мною була моя мама і чоловік до початку схваток. Домовились, що чоловік на схватках, а мама на початку потуг. Все так красиво вимальовувалась в планах😂 як тільки в мене почались схватки я покликала чоловіка, попросила мене поцілувати і йти геть із родзалу, мені було його шкода, бо я просто не знала чого чекати... зайшла моя мама і мені стало так добре як ніколи, правда в неї покусані всі руки, синяки по всьому тілу, але вона так підтримувала мене.

Отже, після пробиття вод, виявилось, що у мене було багатоводдя і води були жахливо зелені 🤢 як можна такий факт пропустити на узі? Я 6 раз в різних клініках обстежувалась! Але добре, що все добре.

Десь о 18.00 почався ад... я почала втрачати свідомість і зв'язок з цим світом, я не чула нікого а треба було тужитись... лікарі кричали, навіть каву мені принесли в родзал, а я нікого не чула і просто шептала "допоможіть мені будь ласка", лиш голос моєї мами давав мені нових сил...

і тут пішли потуги, на фоні схваток, це вже не так боляче, головне мати сили їх виконувати, я сил не мала. 18.15 - лікарі приймають рішення переводити мене терміново кесерити, бригада готується, а я майже без свідомості... потім я десь беру сили і в момент коли мене хочуть перевозити прошу зачекати 5 хвилин, лікарі кажуть що питання життя і смерті... я благаю дати шанс. І тут приплив потуг, я збираю, напевно всі сили які в мене були за все моє життя і тужусь щоб не втратити свідомість.

Чую крик акушерки " та він йде рукою і головою вперед" тоді я не розуміла про що вона говорить, але знала що треба тужитись ще більше .

18.40- і я змогла, я почула той плач, який я ніколи в житті не забуду... як мені важко то далось, але я змогла. Мені поставили синочка на груди і я просто ожила, ні сон, ні втома не брали більше мене, заплакати я теж не змогла. Я лиш повторювала" Це я народила? Це мій син? Боже, дякую тобі!"

Лікарі сказали, що я чудом змогла народити свого синочка сама. Я знаю, що це завдяки вищим силам, бо людських на таке не вистачило, це були ускладнені пологи. Я народила в день своїх іменин, і в цьому щось є. Після переважування на наступний день мені зізнались, що помились при вимірюванні і наші нові дані були - 4050 і 57 см 💪💪💪

Синочок зараз спить біля мене, дивлюсь на нього і не вірю, що це моє дитятко,

Мені було надзвичайно важко перші 4 доби, я помирала від болі, в мене було багато швів, я не могла ні сісти ні лежати, Ай... не хочу згадувати...

зараз ми найщасливіші, я мама найсолодшого в світі синочка, наш тато на 7 небі від щастя, хоча він через роботу з нами не може так часто бути, але я бачу його очі які сяють від щастя і його повага до мене і любов виросла до небес. Тільки тепер ми нашу велику любов ділимо на трьох, ми сім'я і це найголовніше ❤️

Дякую за увагу.

#мояісторіяпологів