Я ще встигну набутись сама,

У той час, коли виростуть діти,

Може, буде тоді зима,

Ну а може, цвістимуть квіти.

Я ще встигну набутись сама,

Повертатись до чистого дому,

Бо якщо там нікого нема –

То й смітити у нім нема кому!

Я ще встигну набутись сама –

І читати книжки вечорами,

Бо в дітей буде сво́я сім’я –

Вже не треба буде́ їм мами.

Я ще встигну набутись сама,

Ну а поки – перу та готую,

І від ранку до ночі донькам

Всю себе віддаю і дарую!

І я дякую Богу за те,

Що у мене такі є турботи,

Ну і що, що у хаті гуде,

Наче там десь біжать бегемоти?

Неповторні ці миті в житті,

Ми не раз ще захочем вернути,

І я дякую, Боже, Тобі,

Що це щастя змогла осягнути!

© Ірина Левко