Я – жінка! Ви чуєте, люди, я – свічка,

Запалена Господом на віки.

Неправда, що я – ребро чоловіче.

Цю казку придумали чоловіки.

Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна,

Що в повінь зриває верхи берегів.

Хто каже, що я підкорятись повинна?

Це ще одна вигадка чоловіків.

Я – жінка. Природою створена пісня,

Яку чоловік заспівать не зумів.

Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє.

Я – щось незбагненне для чоловіків.

Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.

На думку не можна надіть кайдани.

Це ти мене в рабство продав, чоловіче!

І грішна я стала з твоєї вини.

Та я – лише жінка. Я прагну кохання

І все пробачаю тобі наперед.

З твоєї криниці я – крапля остання.

Для вуст твоїх згірклих я – липовий мед.

Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля

І гоїти рани візьмуся тобі.

Я – непередбачена, незрозуміла,

Я плачу від щастя, сміюся в журбі.

Я – жінка. Я, дійсно, слабка половина.

Нехай переможцям – лаврові вінки!

Історію творять, звичайно, мужчини,

Але лише так, як захочуть жінки.