Сьогодні Міжнародний день недоношених діток, а ще рік назад це був звичайний День студента, і про існування такого дня я навіть не здогадувалась. Звичайно, дізнавшись, що чекаю двійню, я готувала себе до всього, але, як виявилось, народжувати на 33-ьому тижні я була не готова. Зараз, дивлячись на ці пухкі щічки, навіть не віриться, що вони народились менше ніж по 2 кг і по 45 см. Через 4 години після пологів я уже йшла до своїх манюнь в реанімацію, бо знала, що їм потрібна мама (добре, що мене повернули назад). 2 дні в реанімації і 3 тижні у неонатальному відділенні ЛОКЛ тягнулись як вічність. День в день я їздила в лікарню, щоб хоча б 2 години побути з донечками, щоб вони знали, що мама поруч і чекає їх вдома. Навіть не уявляю де брались у мене сили. Я кожного дня винила себе, що не вберегла, не доносила, не змогла дати їм те, що було так необхідно і якби не чоловік, який щодня казав, що все буде добре, я б точно не впоралась. Я ніколи не думала, що є так багато діток, які вирішили прийти в цей світ на місяць, 2 і, навіть, 3 раніше. Найщасливішим днем для мене була не звістка про вагітність і, навіть, не день народження донечок, а той день, коли ми переступили поріг лікарні і все залишилось позаду. Зараз, коли моя подруга проходить те саме, якось все згадалось, ніби було вчора. Кожного дня дякую Богу і тим лікарям, які виходили моїх донечок. Хочеться побажати усім діткам здоров'я, а матусям терпіння, сил і віри у краще!!!)))