Девочки, скопировала текст репоста репостов.. 😮 в общем, манера изложения своеобразна, но суть доношу мамам на заметку 😉

Значить так. Розказую тріллєр.

Ввєдєніє:

Я ніколи не залишаю Поліну без нагляду. Вообще. По-перше, я щиросердно щитаю, що якщо я її залишу десь під магазином, то цигани (чи хто там ше) вистрояться в чергу з надією вкрасти в мене таку красоту. А якщо я залишу її вдома саму під час сну – то в ній проснеться одночасно Енштейн, Бетмен і Маша (без Ведмедя) – вона вискочить з ліжка, включить газ, відкриє вікно, гратиметься усіма ножами, які є вдома, вип’є доместос, підпалить штори і потім сама ж подзвонить в соціальну службу, щоб позбавити мене батьківських прав.

Основна частина:

Минулого року Поліні вже було майже два і я вирішила розширяти нашу географію прогулянок. Зарулили ми на новий (для нас) майданчик з незнайомими мамами і незнайомими дітьми. Дівчинка років 10 так мило бавилась з Поліною, що моя дочь не відходила від неї ані на крок. При цьому дівчинка дуже вперто просила мене посидіти на лавочці, а вона сама пригледить за малою. Але бдітєльность моя внутрішня Мать не втратила. І добре.

Тривожний дзвіночок #1:

Поліна получила по попі. Від тої малої гівнючки. Тіпа вона в маму гралась. При чому Поліна не поняла, шо получила по попі, бо для неї «рука» і «попа» асоціюються з «потріпати шортики», а не насиллям. Я попросила так більше не робити, за шо була послана на лавочку «не хвилюватися». Поліна покинути товаришку відмовилась для переконливості підкріпивши рішення істеричним воплем... тому я вирішила вірити у дитячу безпосередність і відтворення у грі сімейних сценаріїв. На лавочку я понятне дєло не пішла. А тупо стояла 2 метри від них .

Тривожний дзвіночок #2:

Дівчинка почала відводити Поліну з майданчика. На моє культурне «еее, альо… ви куди?» - «та тут моя мама не далеко – ми до неї сходимо». Повторилось це дійство у різних інтерпретаціях разів 5. На 6-ту спробу забрати кудись Поліну, на моєму обличчі, мабуть, вже була вся гама і фольклор табору «Орлятко» куди я мала честь з’їздити в свої буремні 12… «Дєвочка» Поліну залишила в спокої і почала прямим текстом питати, коли ми підемо додому, бо вона буде «бавитися» з іншими дітками.

Поліна ревнувала, я псіхувала, дівчинка морозилась. Тому розширяти географію ми пішли на «свій», звичний майданчик.

Епілог:

А тепер розказую, чому це тріллер.

Бо, хоч минулого року я захлинаючись злістю і нєдоумєнієм на ту страннєньку дєвочку заг*ала тою історією кожну другу знайому маму, лише цього тижня я натрапила на пост у фб про те, що така схема уже не новинка і таким от чином, приспавши пильність мам – трохи старші діти допомагають викрадати таких невинних овечок як моя Поліна… Ібо шугатись інших дітей ніхто нікого у 2-3 роки не вчить.

Кароче. Той текст десь гуляє інтернетом, але не так інтенсивно як «узнай на каво із знамєнітостєй ти пахож», тому, мами, бдітє. І не тільки на дядь странной наружності. Жизнь боль і навіть дружелюбна дівчинка може виявитись співучасником.

У мене все.